Стаття 4 Конвенції припускає можливість запровадження тимчасових спеціальних заходів, спрямованих на прискорення встановлення фактичної рівності між чоловіками та жінками, які не вважаються, за визначенням цього документа, дискримінаційними. Ці заходи мають бути скасовані в разі досягнення цілей рівності можливостей та рівноправного ставлення. Це ж ідеться про ґендерні політичні квоти!
Таке положення є дуже важливим, особливо на тлі дискусій щодо можливостей квотування як методу збільшення представництва жінок у політичній сфері. Чимало європейських розвинутих країн запровадили у себе квотування, що допомогло їм збільшити реальну участь жінок в управлінні державою.
У світі нема єдиного підходу до розміру квот та їх застосування в галузі політичних прав. Таке квотування практикують партії під час виборів: наприклад, Соціалістична партія Аргентини, Соціал-демократична партія Австрії, Соціалістична партія Бельгії, Нова демократична партія Канади та ін.11. Аргументом на користь позитивності квотування може бути не лише досвід країн, які вдаються до нього, а й його легітимація як методу впливу, передбаченого Конвенцією ООН про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок.
До того ж Конвенція визнає, що вжиття державами-сторонами спеціальних заходів, спрямованих на охорону материнства, не вважається дискримінаційним.
Рівні права в суспільній та політичній сферах, у діяльності на міжнародному рівні проголошуються статтями 7 та 8 Конвенції. Згідно з ними, держави-сторони вживають усіх відповідних заходів для ліквідації дискримінації жінок у політичному та суспільному житті країни і, зокрема, забезпечують жінкам на рівних умовах з чоловіками право: голосувати на всіх виборах і публічних референдумах та бути обраними до всіх публічно виборних органів; брати участь у формуванні та здійсненні політики уряду та обіймати державні посади, а також виконувати всі державні функції на всіх рівнях державного управління; брати участь у діяльності неурядових організацій та асоціацій, що займаються проблемами громадського та політичного життя країни; забезпечують жінкам можливість на рівних умовах з чоловіками і без будь-якої дискримінації представляти свої уряди на міжнародному рівні і брати участь у роботі міжнародних організацій.
Ну як тут не провести аналогію з Резолюцією Ради Безпеки ООН 1325 «Жінки. Мир. Безпека», яка наголошує на збільшенні участі жінок у процесах встановлення та підтримки миру, що є дуже актуальним для України!
У Конвенції проголошується рівність громадян у будь-якій сфері життя, у тому числі економічній та сфері зайнятості, незалежно від віку, статі, кольору шкіри (статті 3, 10, 11, 13, 14).
Ідеться про зміцнення економічної рівності чоловіків та жінок (статті 3, 11), про право жінок та чоловіків на рівну оплату за рівну працю або за працю рівної цінності (стаття 11). Це вельми актуально, якщо згадати про закритий доступ для жінок в Україні до цілої низки професій або про наявний розрив в оплаті за рівну працю: нерідко жінки отримують на 25% менше за чоловіків.
У статтях 10 та 11 наголошується на праві жінок на рівні з чоловіками умови праці. В кожному регіоні та в кожній країні є своя регіональна та національна специфіка не в плані трактування Конвенції, а щодо сфери зайнятості. В Україні заборонено працю жінок на важких та шкідливих для здоровя роботах, про що йдеться в розділі про конституційні засади державної ґендерної політики. Але умови праці чоловіків дуже часто залишаються поза увагою, а в реальності потребують негайного поліпшення. Тож цей приклад ілюструє важливість Конвенції і для чоловіків, її вплив на їхнє становище і захист прав.
Конвенція наголошує на праві на оплачувану відпустку у звязку з вагітністю та пологами при достатніх соціальних пільгах і без втрати місця роботи, стажу та соціальних видатків (стаття 11); праві на достойний життєвий рівень для себе та своєї родини (стаття 13); праві на соціальні послуги (статті 11, 14).
Стаття 6 Конвенції закликає держави-учасниці вжити всіх відповідних заходів, включаючи законодавчі, щодо припинення всіх видів торгівлі жінками та використання проституції жінок. Для розвитку та виконання положень цієї статті ухвалено низку міжнародних документів (зокрема Конвенцію ООН проти транснаціональної організованої злочинності та додаткові протоколи до неї щодо протидії торгівлі людьми та нелегальній міграції, 2000 рік). Конкретизуючи цю норму, у 2005 році Рада Європи прийняла регіональний документ, спрямований на протидію торгівлі людьми, Конвенцію про заходи з протидії торгівлі людьми.