А що ж Конвенція? Поговоримо тепер безпосередньо про її зміст.
Конвенція складається з преамбули, 16 статей, у яких сформульовано практичні дії держав щодо ліквідації дискримінації жінок, а також іще 12 статей, в яких викладено вимоги до звітності та адміністративні механізми впровадження положень Конвенції.
Автори та авторки Конвенції зуміли, попри бурхливі дискусії, зберегти одну з найважливіших новацій документа закріплений принцип відповідальності урядів за дискримінацію жінок не лише в суспільній, але й у приватній сфері, тобто за дискримінацію в родині. Цей проголошений принцип знайшов остаточне закріплення 1993 року під час Віденської Конференції ООН з прав людини.
Охочих змінити або навіть скасувати ці норми й сьогодні чимало. Хотілося б упевнено сказати, що це неможливо, що пройдений шлях незворотний. Але Історія знає дуже круті і непередбачувані «повороти», тож відстоювання прав жінок залишається завжди актуальним.
У Конвенції уточнюється правова та політична термінологія, яка описує становище жінок у суспільстві.
Так, визначається поняття «дискримінація щодо жінок» «будь-яке розрізнення, виняток або обмеження за ознакою статі, які спрямовані на послаблення чи зведення нанівець визнання, користування або здійснення жінками, незалежно від їхнього сімейного стану, на основі рівноправності чоловіків і жінок, прав людини та основних свобод у політичній, економічній, соціальній, громадській або будь-якій іншій галузі».
Попри позитивний розвиток українського національного антидискримінаційного законодавства та внесення змін у визначення поняття «дискримінація», які дали змогу розширити сферу його застосування, конвенційне визначення «дискримінації щодо жінок» залишається більш широким. Воно привязується не до якихось дій, слів, ситуацій, які можуть бути дискримінаційними, а лише до суті самого явища розрізнення чи обмеження, спрямованих на послаблення рівноправності.
Конвенція містить низку статей, у яких сформульовано обовязки держав щодо протидії дискримінації жінок та сприяння утвердженню рівності статей у суспільстві, діяльності щодо змін соціальних та культурних моделей поведінки чоловіків та жінок для досягнення викорінення забобонів, звичаїв та всіх інших проявів, що ґрунтуються на ідеї неповноцінності чи зверхності однієї зі статей або стереотипності ролі чоловіків та жінок (статті 2, 3, 5).
Стаття 15 закликає держави до забезпечення рівності жінок та чоловіків перед законом.
Стаття 16 до рівних прав при вступі у шлюб та в сімю.
Держави-сторони засуджують дискримінацію щодо жінок в усіх її формах, погоджуються негайно всіма відповідними заходами здійснювати політику ліквідації дискримінації щодо жінок. І з цією метою зобовязуються:
включити принцип рівноправності чоловіків та жінок у свої національні конституції або в інше відповідне законодавство, якщо цього ще не було зроблено, і забезпечити за допомогою закону й інших відповідних заходів практичне здійснення цього принципу;
вживати відповідних законодавчих та інших заходів, включно із санкціями, там, де це необхідно, що забороняють будь-яку дискримінацію щодо жінок;
встановити юридичний захист прав жінок на рівній основі з чоловіками та забезпечити за допомогою компетентних національних судів та інших державних установ ефективний захист жінок проти будь-якого акту дискримінації;
утримуватися від вчинення будь-яких дискримінаційних актів або дій щодо жінок і гарантувати, що державні органи та установи діятимуть відповідно до цього зобовязання;
вживати всіх відповідних заходів для ліквідації дискримінації щодо жінок з боку будь-якої особи, організації або підприємства;
вживати всіх відповідних заходів, включаючи законодавчі, щодо зміни або скасування чинних законів, постанов, звичаїв і практики, що являють собою дискримінацію щодо жінок; скасувати всі положення свого кримінального законодавства, що є проявом дискримінації щодо жінок (ст. 2).
І хоча в Україні немає прямої відповідальності за таке порушення закону, як дискримінація, в тому числі дискримінація за ознакою статі, ратифікована державою Конвенція про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок, відповідно до статті 9 Конституції України, стає частиною національного законодавства. А оскільки норми міжнародного права відіграють у ньому пріоритетну роль, це створює суттєві правові засади для боротьби з дискримінацією за ознакою статі.