Стаття 10 наголошує на праві жінок на громадянство.
Стаття 12 забезпечує жінкам право на охорону здоровя, а стаття 14 звертається до проблем жінок, які живуть у сільській місцевості, наголошуючи на необхідності спеціальної уваги з боку держав до їхніх проблем.
Тож Конвенція побудована таким чином, що зачіпає практично всі проблемні зони. Ті ж питання, які не знайшли в ній відображення (зокрема, права жінок з обмеженою працездатністю, захист жінок від насильства, сексуальне насильство, повязане з конфліктом, прав жінок-мігранток та біженок, внутрішньо переміщених осіб), відображено в Рекомендаціях Комітету ООН, кожна з яких стосується окремої проблеми і є частиною Конвенції.
Положення, які містяться в її статтях, є орієнтирами для держав, у тому числі для України, у формуванні та впровадженні політики щодо жінок. І в цьому полягає надзвичайна роль Конвенції як інструменту захисту прав жінок. Але цим її значення не обмежується.
Документ будується на принципах активної участі та відповідальності держав за стан справ у цій сфері! Права жінок, соціальні та культурні, може гарантувати лише держава. Це додає ваги розробці чутливої політики в цій царині, про що йдеться у преамбулі: «На держави сторони міжнародних пактів про права людини покладається зобовязання забезпечити рівне для чоловіків та жінок право користуватися всіма економічними, соціальними, культурними, громадськими та політичними правами». Таким чином, Конвенція відіграє роль каталізатора у розвитку державної жіночої політики на національному та міжнародному рівнях.
Для контролю за реалізацією Конвенції в системі ООН було засновано Комітет з ліквідації дискримінації щодо жінок, який складається з двадцяти трьох експертів. Він проводить щорічні засідання (стаття 20). Стаття 18 зобовязує держави-сторони раз на чотири роки подавати Генеральному Секретареві ООН для розгляду Комітетом доповідь про законодавчі, судові, адміністративні та інші заходи, вжиті ними на виконання положень Конвенції, та про досягнутий прогрес у цьому напрямі. Україна звітувала там у 2017 році.
До речі, підготовка такої доповіді активізує дії держави щодо реалізації політики забезпечення рівних прав і можливостей жінок та чоловіків. Згадую перші парламентські слухання 1995 року про виконання положень Конвенції. У це важко повірити, але ми з колегами в Харкові тоді сиділи та слухали радіо, конспектуючи виступи представників нашого Уряду, народних депутатів, жінок-активісток.
Та подія стала важливою часткою нашої історії. Інтернет зберіг імена членів оргкомітету цих слухань12. Дехто з них і досі активно захищає права жінок13.
Роки минають, а тематика дискусій, схоже, залишається незмінною. Тільки тепер вони перенеслися до кулуарів Верховної Ради України, де також можна почути багато закликів про традиційні (читай патріархатні) сімейні цінності, повчань щодо шкідливості надання прав жінкам. А також про те, що міжнародні документи для нас не указ!
Слухати ті виступи прикро й сумно. Особливо якщо згадати, які гальма вони створюють на шляху реальної рівноправності чоловіків та жінок в Україні.
Нині Комітет Верховної Ради України з питань прав людини, національних меншин та міжнаціональних відносин регулярно ініціює проведення таких слухань. Вже багато років руку на пульсі тримає заступниця голови Секретаріату Комітету Алла Чигрин. Останні слухання «Захист прав уразливих груп жінок» у жовтні 2018 року зібрали понад 700 активісток та активістів з усієї України!
«Особливі права» на користь ґендерної рівності
Статтю про «особливі права» жінок я написала ще 2003 року14. Це були теоретичні роздуми про шляхи розвитку ґендерної політики. І здебільшого вони призначалися для наукової аудиторії. У них були специфічні філософські та правознавчі терміни, посилання на праці зарубіжних дослідників, імена яких відомі не дуже широкому колу фахівців.
Згадала про цю статтю вже нині, коли працювала над книгою. І вирішила скористатися нею.
А чому б і ні?
Висловлені 15 років тому думки та пропозиції залишаються актуальними й досі. Наука про ґендер розвивається, враховуючи багато нюансів та підходів. І тому дедалі більше людей намагаються відповідати на ті питання, які вона порушує.
Свої нотатки я осучаснила, розширила і «збагатила» новим досвідом науковим, громадянським та житейським. Власним та колективним. Тож тепер хочу сказати про таке.