Ці представники теж додають у документи щось своє. Але це «своє» результат роботи багатьох національних міністерств, інститутів, організацій.
Тож, ясна річ, усіх авторок і авторів назвати важко.
Якщо запитати в пошукових системах Інтернету «Хто писав Конвенцію ООН про ліквідацію дискримінації щодо жінок?», то українська версія не дасть нічого, окрім посилань на текст самої Конвенції та інформації про її втілення в життя.
Потрібно сказати, що й англомовний сегмент Інтернету не дає відповіді на це запитання. Лише на сайті ООН можна знайти коротку історію етапів роботи над Конвенцією, але без жодного імені. Що вдієш, анонімність доля багатьох міжнародних документів!
Але певну інформацію я все-таки знайшла. Проект Конвенції писали члени Комісії ООН зі статусу жінок, яку було створено ще 1946 року зі статусом підкомісії Комісії з прав людини. У Комісії з прав людини головувала Елеонора Рузвельт, яка у 1947 році пролобіювала самостійний статус Комісії зі статусу жінок9. Ця видатна жінка сприяла прийняттю Загальної декларації прав людини в 1948 році, у 1952-му Конвенції ООН про політичні права жінок, у 1957-му Конвенції про громадянство заміжніх жінок, у 1962-му Конвенції про шлюб. Кожен з цих договорів захищав та підтримував права жінок у тих сферах, які Комісія зі статусу жінок вважала найбільш уразливими.
Наступним кроком було ухвалення 1967 року Декларації про ліквідацію дискримінації щодо жінок. І хоча йшлося про документ, який більше нагадував політичний заклик і не передбачав обовязковості виконання, його підготовка та прийняття були нелегким процесом. Особливо багато дискусій виникало при обговоренні статті 6 Декларації про рівність у шлюбі та сімї та статті 10, яка стосується зайнятості жінок. Суперечки точилися й навколо питання, чи може Декларація закликати до заборони звичок, практик і законів, які підтримують і породжують дискримінацію жінок, чи до їх змін або модифікації.
У міжнародних структурах усе-таки гору взяв здоровий глузд. І однозначно роботу над згаданими документами підтримували Генеральні секретарі ООН.
Гледвін Джебб (перший Генсек ООН), Трюгве Хальдван Лі (19461952 роки), Дак Хаммершельд (19531961 роки), У Тан (19611971 роки).
Курт Вальдхайм (Австрія) керував ООН з 1971 по 1981 роки. Саме за його головування відбувалися всі процеси, повязані з розробкою, ухваленням і ратифікацією Конвенції.
1972 року, коли вже було запроваджено добровільну систему звітування про виконання Декларації, Комісія зі статусу жінок вирішила, що настав час підготувати обовязковий документ. Тож у 1974 році для цього було створено робочу групу. А далі були роки напруженої праці, бо Генеральна Асамблея ООН вважала за потрібне прийняти Конвенцію до наступної Всесвітньої Конференції ООН зі становища жінок «Рівність, розвиток, мир», запланованої на 1980 рік у Копенгагені.
Генеральна Асамблея ООН проголосувала за Конвенцію в грудні 1979 року. За документ було подано 130 голосів, 10 утрималися. 3 вересня 1981 року після 20 ратифікацій Конвенція набула чинності10.
Великий внесок у її лобіювання, зокрема, зробили американська адвокатеса Бела Абцуг та відома феміністка і письменниця Бетті Фрідан. Було й багато інших. Але списку робочої групи, яка готувала первинні документи, у відкритому доступі знайти не вдалося.
На щастя, мені випала нагода зустрітися в жовтні 2018 року з Ніколь Амелін Головою Комітету ООН із ліквідації дискримінації щодо жінок. Ми вже були знайомі, бо саме вона головувала на засіданні Комітету в лютому 2017 року, коли Україна представляла Восьму періодичну доповідь про виконання Конвенції. Нескладно здогадатися, що ми почали з нею обговорення історії створення документа. І вона пообіцяла, що наступного року, до сорокаріччя Конвенції, буде підготовлено спеціальне видання про історію її підготовки. Зі свого боку, я попросила її вказати в тій розповіді більше імен, бо саме конкретні люди є рушійною силою історії, соціальних змін. Тому імена тих, кому ми маємо завдячувати нашими правами та «вольницями», не можна забувати!
Варто також додати, що Конвенцію ООН про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок ратифіковано Президією Верховної Ради Української РСР 24 грудня 1980 року. Від України в ООН документ підписала Марія Орлик, на той момент заступниця керівника Уряду УРСР.
А що ж Конвенція? Поговоримо тепер безпосередньо про її зміст.