Але повернімося до України.
У середині 2000-х років активно заговорили про те, що необхідно шукати нову обєднавчу ідею для жіночих організацій. Це був для нас своєрідний «ідеологічний виклик». Ми мали 15 років державної незалежності нашої країни, нам здавалося, що в цій темі вже остаточно поставлено крапку. Але що далі?
Євроінтеграційний рух України, підписання Угоди про Асоціацію з ЄС, лібералізація візового режиму посилили вплив загальносвітових цінностей на суспільні рухи, в тому числі, й на жіночий. Посилена керівна роль Кабміну завдяки посиленим повноваженням Віце-премєр-міністра з питань європейської та євроатлантичної інтеграції та створення посади Урядового уповноваженого з питань ґендерної політики, яку активно лобіювали не тільки Міжфракційне обєднання «Рівні можливості», але й громадські організації!
А далі виявилося, що крапка перетворилася на багато крапок Що нашій країні треба відстоювати та боронити свою незалежність. Що свобода не дарується, а виборюється.
Майдан, окупація Криму і частини територій Донецької та Луганської областей, необхідність підтримувати армію, добровольців, допомагати внутрішньо переміщеним особам, загострення соціальних проблем для багатьох уразливих груп, ведення Російською Федерацією гібридної війни проти України всі ці виклики знову повернули багато організацій до визвольної ідеї.
Водночас українські жіночі організації стикнулися і з загостренням гібридної війни на «жіночому фронті». І Олена Суслова, і я вже давно ідентифікували маніпуляції навколо ґендерної проблематики як інструменти такої війни. Не секрет, що Росія робить усе для того, щоб утримати й посилити свій вплив в Україні, в тому числі через деякі жіночі організації та ініціативи мирних діалогів.
Такий світоглядний виклик є серйозним, і його ще до кінця не усвідомили ані власне жіночий рух, ані дослідники, ані держава.
Другий виклик, з яким стикається рух, це опанування демократичних принципів роботи. Ознайомлення з діяльністю багатьох організацій дає підстави твердити про наявні проблеми у внутрішній організації структур, зокрема про ієрархічність, вертикальну побудову, відсутність принципу зміни керівництва тощо.
Третій виклик соціально-психологічний. Він виявляється у зневірі у власні сили, в тому, що ситуацію можна змінити. Можна наводити багато прикладів того, як жіночим організаціям вдавалося долати такий виклик. І це добре. Але він наразі залишається.
Четвертий виклик бюрократичний. Деякі організації зосереджуються на вирішенні проблем своєї структури, шукають можливості зробити це за рахунок держави, хоча мали б спрямувати основні зусилля на розвязання соціальних проблем суспільства, обєднавши зусилля організацій та держави.
Пятий виклик інформаційний. В Україні багато років був фактично відсутній жіночий інформаційний простір. Ідеться не про глянцеві жіночі журнали, а про серйозне та авторитетне висвітлення позицій жіночих організацій щодо важливих соціально-політичних та економічних проблем. Він почав розвиватися нещодавно і понад усе в інтернет-просторі: «Фемінізм.UA», «Повага: кампанія проти сексизму», «Жінки це 50%» та інші ініціативи. Не можна не сказати і про активну позицію щодо просування ідей ґендерної рівності Громадського радіо, окремих програм Українського радіо та інших каналів. А от на телебаченні поки що суцільні шоу!
Шостий виклик фінансовий і матеріально-технічний. Слабка матеріально-технічна база жіночих організацій, невміння залучити необхідні кошти є загальновизнаним фактом.
Останній за переліком, а не за значущістю виклик політичний. Він полягає в бажанні політичних сил і партій використовувати жіночі організації для власних політичних цілей, але під гаслами спільних ідей та неполітичності.
Для більшості жіночих організацій політика це не боротьба за владу та навколовладні позиції, а боротьба за просування ідей, вплив на пріоритети діяльності партійних і владних структур. Тому діяльність жіночих організацій є водночас і політичною, і неполітичною. Можна прогнозувати, що в разі просування ідей ґендерної рівності до «великої» політики роль такого впливу зростатиме, і форми участі жіночих неурядових організацій у політичному житті змінюватимуться.
«Не продаватися» актуальне гасло!
Нерідко саме виклики зумовлюють особливості роботи тієї чи іншої організації. Але вони є стимулом для розвитку та вдосконалення.