Якщо стисло, то можна зупинитися на головному: жіночий рух в Україні є!
Але говорячи про його характерні риси, не варто апелювати до кількості членів жіночих організацій, виданих посвідчень (Боже, невже такі підходи ще десь залишилися?), до статусу чи кількості зареєстрованих осередків.
Питання в їхній активності.
У впливі на процеси ухвалення рішень.
У спроможності визначати і розвязувати актуальні проблеми.
У формуванні жіночого лідерства.
У розробці та реалізації державної політики.
Часи масових формалізованих соціальних рухів залишаються в минулому. Комунікація через соціальні мережі, узгодження дій завдяки Інтернету сьогодні це не риса «диванної сотні», а, навпаки, ефективне використання науково-технічного прогресу для суспільного розвитку.
Сучасний жіночий рух це не просто сукупність жіночих неурядових організацій України, які мають свідоцтво про реєстрацію, міжнародних, національних, обласних, міських, районних.
Жіночий рух це організації та окремі фізичні особи, згуртовані спільними ідеями, і насамперед ґендерної рівності, відстоюванням прав жінок. Як і в інших рухах, є різні крила різні групи, і різні цілі. Але обєднання навколо концепту ґендерної рівності жінок і чоловіків є соціальною домінантою таких рухів.
Загалом жіночий рух і світовий, і український як частина світового пройшов різні етапи історії.
У ХІХ на початку ХХ століть це рух за жіночу емансипацію, отримання політичних та освітніх прав жінок.
У ХХ столітті рух за виборювання політичних, соціально-економічних прав жінок.
Третя хвиля жіночого руху припадає на 6070-ті роки минулого століття, коли почалися активні виступи проти насильства і за рівні права у приватному житті. Гаслом цієї хвилі став девіз радикальних феміністок «Приватне це політичне». Варто визнати, що його досі не опановано більшістю українських жіночих організацій. І сьогодні для українського жіночого руху тема протидії насильству щодо жінок та домашньому насильству є однією з пріоритетних.
Для українського жіночого руху ХІХ початку ХХ століть (особливо на західних територіях) важливими були ідеї національно-визвольного руху, націонал-демократії та соціал-демократії. Їх носіями були Наталя Кобринська, Ольга Кобилянська, Софія Русова, Мілена Рудницька та ін.
Активізація жіночих організацій саме після здобуття незалежності нашою державою це яскраве підтвердження останньої тези.
Розповідати про український жіночий рух неможливо без згадки про Світову федерацію українських жіночих організацій (СФУЖО). Створена напередодні ухвалення Загальної декларації прав людини, Федерація завжди відстоювала принципи свободи, недискримінації, поваги до особистості та вільного вибору націй. У часи радянської влади, заборони демократичних інститутів та рухів СФУЖО захищала на світовій арені не лише інтереси жінок, але й інтереси незалежної та вільної України.
У різні часи СФУЖО очолювали видатні особистості: Олена Кисілевська, Олена Залізняк, Олена Лотоцька, Стефанія Савчук, Лідія Бурачинська, Марія Квітковська, Оксана Соколик, Марічка Шкамбара, Орися Сушко.
СФУЖО брала активну участь у діяльності міжнародних організацій, насамперед ООН, де вона має консультативний статус. Організація вносила петиції та меморандуми про охорону української культури, звільнення жінок-вязнів, підтримку розєднаних родин, проти переслідування церков і порушення прав жінок, брала участь у роботі щодо практичного втілення в життя Резолюції Ради Безпеки ООН 1325 «Жінки. Мир. Безпека» та її «сестринських» резолюцій.
Будь-яка організація то передусім люди, які є її рушійною силою! Марта Кічоровська-Кебало, представниця в ООН (Нью-Йорк), Головна представниця в ООН (Женева) Олександра Куновська-Монду, представниці в ЕКОСОР Надя Шмігель, Дарія Дика, Софійка Зєлик, Лариса Мельник-Дирска, Ірена Яросевич, Наталка Соневицька, Мотря (Мокі) Кокоріс представляють СФУЖО в Департаменті публічної інформації ООН, Ірина Куровицька Міжнародну раду жінок в ООН. Цей список поважних жінок можна продовжувати.
Останнім часом українські жіночі організації почали зявлятися в різних країнах. Вони надавали та надають допомогу українським трудовим мігрантам і тим серед них, хто потерпів через торгівлю людьми. Впливовість українського жіночого руху на міжнародному рівні постійно зростає.