[Тільки тепер я усвідомлюю, яким терплячим насправді виявився мій співбесідник. Ох, тільки тепер]
А чому й ні? Адже помер він тільки в 1410-му й, судячи з того, що Палатинат перейшов разом із замком до старшого з чотирьох його синів, Рупхерт володарював у палаці до самого свого кінця.
Я помітила, що сонце остаточно покинуло баштові вікна. Сувої, або пергаменти, що стирчали повсюди, почали нагадувати оті перешкоди, що на землі заважали танкам противника під час Другої світової перейти рубіж великих міст. Я ледь не обперлась об один із них і відчула, як він боляче кольнув мене під ребра.
Шваб подивився на мобільник, що розривався від миготіння, і розвів руками:
Послухайте, не для підготовленого не для історика досить складно сперечатися на такому рівні. Тим паче я розумію, що це питання вас дуже хвилює, воно є особистим для вас і тому ви нервуєтесь ще більше. Та й мені вже час дружина чекає з пфанлє[49]. Кхм-кхм. Продовжимо завтра.
9
Ресторан виявився затишним, та й і був у двох кроках від тієї стародавньої церкви, де вчора в мене була запекла дискусія з істориком, і від нашого готелю. Власне, все містечко було не те що компактним, а ну просто маленьким. Надворі лило як із відра й починало падати щось біле, а всередині, на противагу, затишно потріскували дрова в комині. Двом підтягнутим американцям принесли їхнє замовлення, але порції виявилися такими великими, що вони пороззявляли роти й одразу попросили відкласти й запакувати із собою. Все видавалось ідеальним з одним суттєвим мінусом для мене: вино було слабеньким, а саме тепер це було вкрай погано. Я пила другий келих і чекала на мою дівчинку, роздивляючись картини на стінах, усі як один в один із медіальним сюжетом, і старі балки стелі. Я знала, що розмова буде не з легких, і хотіла бути трохи пяною, трохи більш спорядженою до експедиції з пошуків розуміння Максим у дрімучому лісі почуттів, трохи більш підготованою до емпатії та поразки. Трохи більш якою? Розслабленою? Я не знала напевно, чого я прагнула, доки напивалася. Потім зрозуміла, що до смерті боялася цієї розмови. Боялася вкрай.
Сосиски чудові Чи як вони тут називаються? чавкаючи своїм прекрасним ротиком, промовила Макс.
Що? А не знаю, пробурчала я, намурмосившись.
Гаразд, не хочеш про ковбаски, давай про померлих предків. Ти обіцяла розповісти, чому ми тут. Памятаєш?..
Запала ніякова мовчанка. Я все дивилась, як за вікном падав сніг, спочатку схожий на дощ, а потім на якесь мяке піря, що розчинялося в повітрі, не встигаючи долетіти до землі, немов то були пірїни з крил янголів, і простим смертним зась отримати такий сувенір. Коли стало ще холодніше, сніг, сформувавшись у білі, чіткі сніжинки, нарешті, повалив рясно й випав на мокру бруківку середньовічного міста. А інакше бути не могло. Зима.
Холод і морок
* * *«Усе, що робиться робиться на краще». «Те, що не можеш змінити треба прийняти». Чули про таке? Авжеж, чули і прислухалися. Звісно, прислухалися до цих настанов. І єдиний раз, коли ви до них не прислухалися і зробити анічогісінько не змогли коли це було справді важливим. І плювати, що минули століття. Плювати, що то навіть, може, неправда все, а легенда, казка, вигадка
Агов! Ти мене чуєш? Я запитала: що ми тут робимо?
Я тут, бо в хроніках мого роду написано, що це може мене змінити.
Що..?
Ну це такий документ. Рукопис швидше. Ні, документ Я не знаю, що воно є насправді. Це така історія про моїх предків, померлих, як ти їх назвала, написана від руки попередніми з мого роду й захована в пляшці. А згодом передана мені в спадок. І ось настає час, ти ту пляшку розбиваєш і читаєш написану цидулку. А потім, судячи з усього, твоє життя змінюється Я тут, бо там написано, що я можу змінитись. А ось чого ти тут, я й гадки не маю
Мо, бо я кохаю тебе?
Макс Ти розумієш, що я не така, як всі? Я ніколи не запитувала раніше її про це, однак тепер я відчула, як би це не було смішно, що мушу спитати в лоба.
Звісно! І саме тому я кохаю тебе.
Так, постривай, ти мені за останню хвилину вже двічі освідчилася в коханні Вперше за весь час, що ми разом. Ти розумієш, що я не можу мати дітей?
Ну так. Я ж кажу це добре! Ну тобто нормально, похнюпилася вона, немов дитина. Бо я, я хочу народити, а ти будеш моєю половинкою.
Послухай, це дуже серйозне питання Тобі хоч цікаво, чи мені подобається, що я така? Ти ніколи не питала себе, що, може, і я хочу народити?