Сонечко, ну не так нетипово, як Ліадейн. Власне, молодшу сестру Лариси Косач так звали Ти знаєш, хто це[43]?
Так, мамо, звісно знаю! Не знущайся з мене. Я дуже люблю «Лісову пісню», просто дуже
Тоді можеш уважати, що тебе названо на її честь. Круть?
Оці твої слівця сучасні І звідки ти їх приносиш постійно?
Ну це не тюремний жаргон. І на тому дякуй. І на тому, що не назвали тебе Ліадейн. Звісно, батько мені цю ідею «задвинув», коли я тільки завагітніла. До речі, щодо хлопчика у нього зазіхань на авторське право придумувати імя не було. Може, тому всю вагітність я сподівалася на хлопчика
Красно дякую!
Не злися. З імям Ліадейн тебе б у школі розтерзали. Я вчителька. Повір мені, діти найжорстокіші людські створіння. Це, коли вони виростають і взнають, що таке біль, стають мякішими чи втомленішими А дітьми люди як струна, що перерізає горлянку, і сама того не знає, невинні й кришталево жорстокі
Тобто от ніяк мені б не прожити було Ліадейн?
Це ж не Даздрапєрма[44] Ось вона за милу душу.
Ну придумали мені б псевдонім сімейний як Ларису в дитинстві називали Лесею, і вона потім його взяла для творчості. Називали б мене Ліадейн
Лілю, дитинко, ну чого ти така? Навіщо злишся? Міша покійний хотів, аби тебе так звали він просто марив цією ідеєю. І ти ж знаєш, тітка його була Ліадейн по паспорту, але я хотіла тобі кращої долі, серденько
То я тепер буду Ліадейн! І крапка!
* * *Крити було нічим. Я й справді не була кваліфікованим істориком, і мені справді ну дуже хотілося вірити в те, що легенда з Ліадейн не якась там вигадка. Тож я, прагнучи цього, несвідомо стягувала до купи матерію сукні джерельних фактів, якої бракувало, прикриваючи своїми фамільними легендами ті частини оголеного тіла історії, котрих також бракувало. Я вирішила змінити тему:
То чому? Ну, чому ваш Рупхерт Третій Пфальцський
Він став Рупхертом Першим після коронації
Ну нехай так! То чому він поперся вже коронований до Гайдельберґа? Адже, король всія Священної Римської міг вибрати собі й більший замок, чи не так?
Німець розсміявся, але терпіння остаточно ще не втратив.
А куди він повинен був поїхати на вашу думку?
Ну, не знаю Навкруги стільки замків!
Це цікаво Гаразд. Наприклад?
Ну хоча б в Ельц!
Гадаю, лицарі з династії Ельц не дозволили б[45]
Я не знаю. Нойшванштайн[46]?
Ви знущаєтесь? Він побудований досить недавно, і не треба згадувати Гогенцоллерн[47], бо тут зійшлися обидва чинники: недавно побудований, та й пруські королі були б проти. Ви повинні зрозуміти одне: кожен замок хтось будував і комусь належав і до того ж на певній німецькій землі. І в основному для досить утилітарних цілей: або захисту території від загарбників, або задля іміджу. Однак то пізніше. Ви знаєте, що тільки графи могли будувати замки[48]?
Стривайте Тобто король не міг оселитись у якомусь із замків на свій вибір?
І ось тут, здається, мій співрозмовник нарешті таки втратив терпіння.
Звісно ні! І, як я вже казав, консолідованої імперії як такої не існувало. Рупхерт мав вукрай непевне становище, що і підтвердилося згодом: за борги він мусив продати навіть фамільний срібний посуд, а потім і свою корону. І от за два роки до того, уявіть, він наслідував кюрфюрство Пфальське. Так, саме те, котре ви навіть не можете правильно вимовити. Столицею цього курфюрства, в котрому він по праву наслідування володарював і досить певно, наважуся припустити, почувався, був саме оцей Гайдельберґ, у котрому ви ось тепер є і сперечаєтеся зі мною. Тому після коронації він приїхав саме сюди святкувати й разом зі своєю дружиною Елізабет. А зовсім не якоюсь там Ліадейн! Пробачте І навіть коли подався для цього до сусіднього монастиря й розмістив там свою придворну свиту, він уже мріяв про зведення на горі Кенігштуль грандіозного готичного палацу. Для цього з Франкфурта прибув відомий архітектор Гартен фон Марденер це достеменно відомо, шваб підняв вказівний палець, наголошуючи на непорушності своїх слів. І Рупхерт, я гадаю, приїздив сюди на коні спостерігати, як утілюється його задум у життя. Розумієте?
Ви мене за ідіотку маєте? Я прекрасно обізнана з діяннями вашого Рупхерта, хай йому грець! І знаю, що відразу після коронації він двічі намагався перейти через Альпи, аби бути коронованим ще й в Італії. І двічі зазнав поразки: спочатку в битві з Вісконті, від якого він вимагав, аби той повернув титул герцога Міланського, незаконно отриманий від Рупертівського попередника, а потім через банальний брак коштів. І все. Фініта ля комедія. Його авторитет тут, у рідній Німеччині, так упав, що почалася анархія. То ви стверджуєте, тут настала моя черга складати руки на грудях і єхидно посміхатись, що він регулярно скакав сюди на своєму конику, щоб подивитися на будівництво вряди-годи?