Мо, бо я кохаю тебе?
Макс Ти розумієш, що я не така, як всі? Я ніколи не запитувала раніше її про це, однак тепер я відчула, як би це не було смішно, що мушу спитати в лоба.
Звісно! І саме тому я кохаю тебе.
Так, постривай, ти мені за останню хвилину вже двічі освідчилася в коханні Вперше за весь час, що ми разом. Ти розумієш, що я не можу мати дітей?
Ну так. Я ж кажу це добре! Ну тобто нормально, похнюпилася вона, немов дитина. Бо я, я хочу народити, а ти будеш моєю половинкою.
Послухай, це дуже серйозне питання Тобі хоч цікаво, чи мені подобається, що я така? Ти ніколи не питала себе, що, може, і я хочу народити?
Вона засміялася. Так заливчасто, що навіть незворушні американці за сусіднім столиком витріщилися на нас. Мене це якось вразило це суперечило моїм уявленням про її тонку натуру, виховання і моє бачення її взагалі.
Ти справді гадаєш, що якийсь там рукопис, якась там цидулка тобі допоможе в цьому? Ха-ха-ха! Та ти б просто раділа, що я з тобою, і ми кохаємо одне одного, і наше життя То ну Господи. Досить, вона не змогла найти слів.
Манна небесна?
Що?
Наше життя манна небесна?
* * *Що ж Чому вірити? Чи є хоч десь правда? У яких саме джерелах? Тих, офіційних, що я бачила сьогодні на власні очі, понатиканих у баштові стіни? Чи в тих, зі старих пляшок бордо й не лише, написаних від руки нерозбірливим почерком моїх предків?
Я нервово засовалася на готельному ліжку й розбудила Максим. Вона, ще заспана, поморщила свого прекрасного носика. Я відчувала, що наші стосунки вичерпали себе. Чи варто склеювати глечик порозуміння, підтримки, турботи і ніжності? Мені й досі у вухах стирчало оце «Та ти б просто раділа, що я з тобою». І її хижі маленькі ікла, немов у дикого дрібного звірка, і той блиск в очах Я хотіла це забути. Принаймні не думати про це.