Олеся рішуче вивільнилася з Лесевих обіймів. Відвернулася, важко переводячи дух, і твердо промовила:
Олександре, більше ніколи не шукай зі мною зустрічей. Ти мусиш вирвати зі свого серця кохання до мене. Між нами більше нічого не може бути: ми через дурість втратили одне одного. Я ніколи не збезчещу імя Михайла зрадою. Він мій чоловік, і його честь моя честь. Тому ліпше забудь мене, а я забуду тебе! Прощавай! і вискочила з кімнати.
Олеся майже бігла від шинку, і з кожним кроком у ній народжувалися якісь досі не знані гіркота й жаль, ніби разом з Лесем вона залишила щось дуже важливе, життєво необхідне, те, що зігрівало її душу та освітлювало життя. Але й додому вона пішла не одразу, а трохи пройшлася містом, щоб приборкати почуття.
Повернувшись додому, Олеся непомітно шуснула в хату, прагнучи остаточно заспокоїтися на самоті. І дуже злякалася, коли слідом за нею влетів Михайло. Розлючений, тремтячи від гніву. Уранці, переконавшись, що Олеся дійсно пішла в шинок, Горпина розшукала господаря та все йому розповіла. Михайло б їй не повірив, якби ще вчора доброзичливці не донесли йому, що Лесь справді повернувся.
За місяці свого шлюбу Михайло пізнав звичайне людське щастя, заплющивши очі на те, що кохає лише він. До того ж Олеся робила все, щоб бути йому гарною дружиною. А тепер, коли Лесько розповість їй правду, його маленький, ретельно збудований світ сімейного щастя розвалиться. І Михайла охопив жах.
Висоцький побіг до шинку, проте нікого там не застав, окрім Фени. Розминувся з Олесею та Лесем. Тоді розлючений Михайло притис Фену, і та неохоче підтвердила, що Олеся дійсно бачилася з колишнім коханцем, але їхня зустріч минула дуже швидко. «Не турбуйся! Не встигли вони тобі роги наставити! підштрикнула Фена. Швидко поговорили про щось і розійшлися».
Насправді Феночка, прагнучи вберегти подружку від помилки, підслухувала, готова втрутитися в разі потреби. І, дізнавшись правду, неабияк розгнівалася. Вона завжди поважала Михайла, але тепер Тепер Фена остаточно розчарувалася в людях.
Але покази Фени Михайла не заспокоїли. У його розбурханій свідомості виникла здогадка, що Олеся та Лесь домовилися втекти разом. Але ж вона нізащо не кине брата! Тому Михайло побіг додому, щоб схопити та замкнути Левка, а потім шантажувати ним дружину, забувши, що обидва хлопчики пішли на заняття в школу при церкві.
Навіщо ти бачилася з Лесем? одразу запитав Михайло, зі зловтіхою спостерігаючи переляк у її очах.
Хто видав мене? холодно запитала Олеся, розуміючи, що безглуздо відпиратися.
Горпина розповіла. Вона чула, як ти призначила Леську зустріч у Фенки! Життя тебе нічого не навчило, якщо варто було йому свиснути, і ти побігла до нього, мов сука до кобеля! Шльондра! дуріючи від образи, крикнув Михайло дружині просто в обличчя.
Терпіння Олесі луснуло. Вона пробачила йому обман з листом, але принижень не подарує! Тому Олеся відважила Михайлові такого ляпаса, що він аж відступив від неї на крок.
Та як ти смієш звинувачувати мене в зраді, коли сам обдурив мене?! закричала Олеся. Ти приховав від мене Лесевого листа й наступного ж дня оголосив про наше весілля!
Михайло здивовано дивився на дружину, бо ніколи не бачив її такою красиві очі палахкотіли шаленством, а пухкенький «бантик» вуст засіпався від гніву.
Так! Я давно знаю про це! мовила Олеся, помітивши його подив. На Масниці Катерина все розповіла! А сьогодні я бачилася з Лесем, щоб дізнатися, чому він мені писав. Він хотів зі мною помиритися, бо кохає. Але ти вліз між нами! Михайле, ти розумієш, що зламав долі двох людей заради своєї примхи? Адже я для тебе забавка. Лялька, якою ти бавишся, мов розпещене дитя, не турбуючись, що можеш зламати мене! А тепер ти ще й насмів принизити мене брудними підозрами, повіривши мерзотниці, яка колись ледь не вбила мене?! крикнула вона та вискочила з хати.
Олеся прибігла в кухню, де була Горпина. Та, ледь побачивши хазяйку, пополотніла. А посатаніла Олеся схопила рогач та кинулася на Горпину.
Ти чи збожеволіла?! Господи Боже! Рятуйте мене! Ой, мамочко! заволала жінка, бо Олеся з усієї сили навідмаш вдарила її рогачем.
Ненавиджу тебе! Убю, сучко! верещала Олеся, несамовито лупцюючи нещасну Горпину, яка стислася біля стіни, закриваючи голову руками. Та допоки ти будеш з мене збиткуватися та ще й оббріхувати перед чоловіком?! Пусти! закричала вона, бо Михайло прибіг слідом і вхопив її, мов оберемок, відтаскуючи від Горпини.