Знаю, перебила його Олеся.
Знаєш? здивувався Лесь. «Отже, вона читала мого листа!» подумав він, і його відразу охопив гнів. Якщо знаєш, то чому ж знехтувала мною? Чому продалася цьому одороблу? Господи, та якби ти тільки знала, як я страждав і тужив за тобою! Як мучився без тебе! Я вижив лише заради тебе! Тож чому ти так зі мною вчинила? Відповідай!
Олеся сумно всміхнулася, подивилася йому в очі у погляді Леся вигадливо сплелися біль, образа та мука. І Олеся усвідомила, що зараз Лесь страждає так само сильно, як минулої осені страждала вона. І він кохає її. І завжди кохав! Тільки запізно зрозумів це й запізно явився до неї.
А чому ти сам не приїхав по мене тоді? запитала Олеся. Чому приїхав тільки зараз?
Лесь відвернувся, від гніву не бажаючи пояснювати, де був у той час і чим займався.
Що ти мені писав у тому листі? запитала Олеся, але хлопець мовчав. Що ж, вочевидь, я ніколи про це не дізнаюся. Михайло не віддав мені твого листа. Правду мені розповіла Катерина. Але тоді я вже була дружиною Михайла. Ти питав мене, чому я пішла за нього. Так от тому пішла, щоб дошкулити тобі. Рано чи пізно ти б дізнався про це. Адже ти принизив мене, Лесю. Розтоптав, спаплюжив, ледь не згубив. І я так мріяла помститися тобі. Довести, що можу знайти кращого за тебе чоловіка. Але ж якби я отримала твого листа вчасно, то я б голос Олесі затремтів. Вона підвелася і, щоб приховати своє страждання, пройшлася кімнатою. Я так кохала тебе! І вірила у твою взаємність. І саме тому віддалася тобі. Я мріяла, щоб лише ти єдиний у цьому світі кохав мене все життя, і мені не треба було більшого. А ти Ти розтоптав не лише мою честь, а й душу. Тоді, коли ми посварилися, я все чекала, що ти прийдеш миритися. Я сподівалася, що потрібна тобі. Але ти відвертався від мене, хоч і бачив, як я мучуся. Тепер ти усвідомив, як мені було гірко й боляче, бо нині сам почуваєшся зрадженим і покинутим. Але ти сам у цьому винен. Це ти кинув мене, а не я тебе.
Але чому саме за Висоцького? крізь зуби процідив Лесь.
Тому що Михайло давно кохав мене, але мовчки, не сміючи натякнути про це навіть поглядом. І він бажав мене не менше за тебе, але бачив у мені людину, а не забавку. Тому змовчав про твого листа, щоб одружитися зі мною. Він навіть не зважив, що я була твоєю коханкою! Михайло врятував не просто моє пропаще життя, а й мою душу. Він навчив мене цінувати саму себе, а моєму братикові замінив батька. А чи зробив би ти для мене й Левка стільки, скільки зробив Михайло? Ні. Ти дбав лише про своє задоволення, забуваючи, що тримав моє життя у своїх руках. Олександре, невже ти не усвідомлював того, що я тобі щойно сказала? Невже ти настільки жорстокий, що навіть зараз дбаєш лише про свою уражену гординю?
Лесь слухав її, і з кожним словом його душу охоплювала гіркота, бо Олеся сказала правду.
Так, я мерзотник, але ти кохаєш цього мерзотника! Чи не так, Олесенько? Інакше чого б ти сюди прийшла? Ти прийшла ще раз поглянути на мене, тому що кохаєш! упевнено мовив Лесь. Олеся знітилася, але промовчала. Тоді він продовжив: Олесенько, узагалі-то я приїхав не докоряти, а щоб забрати тебе з Левком. Але я спізнився Безглуздо вже пояснювати чому! Ти пішла за Висоцького, щоб покарати мене, але ж ти саму себе покарала! Чи не так?
Олеся мовчала, бо усвідомила, що кохає Леся попри його підлість. Просто образа затьмарила це почуття. «Нічого вже не можна виправити, подумала вона. Я втратила його навіки! Не треба було з ним бачитися. Я зробила собі тільки гірше!» і подивилася Лесеві в очі.
Багато чого прочитав Лесь у її погляді і сум, і жаль, і любов. Згадалося йому, як колись ці темно-голубі очі сяяли шаленим коханням і скільки в них тоді було обожнювання й ніжності. Стільки ж, скільки й зараз! І Лесь не витримав рвучко обняв Олесю, відчуваючи, як гучно калатає її серце, а вона сховала обличчя на його плечі, проте не обняла у відповідь. Але він цього не помітив.
Ти кохаєш мене, Олесенько, зіронько моя? пошепки запитував Лесь.
Так, прошепотіла вона.
Моя зіронько-доле! Тікаймо звідси! Киньмо все й поїдьмо туди, де ніхто не дізнається про наше минуле, рішуче запропонував Лесь, а потім почав жагуче цілувати її обличчя, ніс, губи. Байдуже на все! Будемо тільки ти і я! шепотів він між поцілунками. І ми знову будемо щасливі, як колись! Навіть іще щасливішими! Я присягаюся тобі, що більше ніколи тебе не залишу! Повір мені! Я був справжнім дурнем! Пробач мені та повір! Ну, що ж ти мовчиш, кохана?!