Ну, ти глянь, що за коваль! крикнув здивований Омелько.
А що? радісно усміхаючись, промовив циган.
Та що, я добрий коваль, а ти, сто тисяч тобі пирогів, такий, такий бодай тебе якого я ще в життю своїм не бачив. Такий би мені робітник придався б.
Ну, що ж, то бери мене за робітника.
Я би не проти, але бач ти мені заспіваєш, небожеську, багато.
А що би ти мені дав?
Нема що й казати! Я не можу багато обіцяти.
От слухайте. Я в шатрі маю ще батька, також коваля, не гіршого за мене. Даси нам по одному дудкові[1] від срібного. Запрацюємо срібного один дудок собі, а решта тобі. Страви не потребуємо, маймо свою в шатрі.
Омелько аж рота роззявив з зачудовання; дешевше не можна було.
Ну, що пристаєш? запитав циган.
Та як, хіба жартуєш, чи що?
А може, дорожуся? усміхаючись злобно, поспитав циган.
«Ні, він, певно, одурив, що так дешево згодився», подумав Омелько, а вголос сказав:
Як той каже, ціна не мала, з тебе робітник добрий, а ще як і твій батько такий, як ти, то я пристаю.
І вдарили по руках.
Будь здоров, ґаздо! Піду покликати батька, сказав циган і пішов.
«Певно, не прийде, батько його відмовить», подумав Омелько і взявся до роботи.
На другій день дивиться, а циган вернувся та не сам, а з батьком. Робота в кузні закипіла. Батько показався ще луччим робітником, як син, а Омелько, дивлячись на їх роботу, тілько дивувався, а сам нічого не робив, лише рядив.
Дайте спокій, пане майстре, ми собі дамо раду, все зробимо, а особливо, як поставите кватирку, сказав старий циган.
Добре, добре, як зробите, я не від того, промовив Омелько і вийшов до корчми по горілку.
Хоча й скоро ішов Омелько до корчми, однако ж робота в кузні йшла ще скорше. Що за два дні зробили б добрі робітники, те цигани зробили за пів години, а Омелько, вернувши з горілкою, тілько руками сплеснув.
А що, батечку, добре заходимося коло діла? поспитав, усміхаючись, циган.
Та, аж страх, як добре.
Почекай ще, то не таке увидиш.
Ну, випємо горілки, а потому якось буде.
Омелько почав циганів гостити горілкою, тай так погостилися, що Омелькові геть голова закрутилася. Як вже Омелько добре впився, каже циган до нього:
Батечку, ти ще не знаєш, який з мене майстер. Я з твоєї старої баби викую молоду хоч куди кров з молоком.
Ну?
Направду.
Та де? О! Неправда!
О, та чого би-м казав неправду?
Як так, то чому свого старого не переробиш на молодого?
Тому, що не маю власної кузні, а таке робити хто би позволив в своїй?
Нема що і казати, діло дуже мудре, згодився Омелько.
Правда?
Сину, сказав старий циган, наш ґазда добрий чоловік і знає, який з тебе майстер. Попроси ж у нього дозволу перекувати мене в його кузні на молодого.
Не треба й просити, я без просьби годжуся; тілько то вже така робота, що хоча ти майстер на цілу губу, а такого діла не зробиш, бурчав підпилий Омелько.
Сам увидиш, сказав циган, і поваливши батька на ковадло, взявся його кувати, наче яку підкову або сокиру.
Омелько і очі витріщив, і рота роззявив, і руки розложив від великого подиву. Якби не був пяний, то, напевно, був би пізнав, що се щось не просте, але коли хміль гудів у його голові, то він тілько придивлявся, та дивувався до роботи цигана.
Ну, дивись, батько вже готовий. Правда, що за моторний парубок: лише дівчині під пару! усміхаючись, сказав циган, показуючи на батька, як той підводиться з ковадла таким парубком, що, як той каже, і написати і намалювати.
Ну, і кумедія! промовив Омелько.
І-і, батьку! Хіба ще й не такі чуда водяться на білому світі? промовив циган.
Правду каже, на сім світі багацько чудес, згодився Омелько.
Ну, що ж, давай тепер свою стару, нехай її перекую на молодицю.
Якби знов не горілка, то Омелько, напевно, би розважив: на якого чорта мені молодої жінки, коли я старий? Хіба на се, щоб вона мене покинула? Прожив я зо старою двадцять пять літ у спокою і злагоді, буду жити, як і перше. Але що в Омельковій голові хміль гуляв, то йому прийшла охота мати молоду жінку замість старої і, не дуже думаючи, крикнув:
Ану, жінко, ходи сюди!
Та чого хочеш, старий? спитала жінка, ставши на порозі.
Того, щоби ти зробилася зі старої молода, та іще така, щоби за тобою всі хлопці бігали, промовив Омелько, поважно взявшись у боки.