Прийшла Мотря. Увидівши чортів портрет, страх як перепудилася і зняла такий крик, що навіть Омелько збудився і, протираючи очі, розглянувся на всі сторони, думаючи, що кузня горить.
Ой, лишенько! Ой, в боці коле! Ой, серце вискочити хоче! Ох! йойкала Мотря.
Тю на дурну бабу! Мала чого напудитися! Дурна, та се тілько чортів портрет! промовив Омелько.
Тепер і я бачу, що чорт намальований, а нащо ж ти, Омельку, його намалював?
Іди дурна! А на що ж би я його малював? Хто його малював? Може, і самі чорти!
Зітри його, чоловіче! Та не видиш, який він страшний?
Що вже стерти, то таки не зітру.
Та чому?
А хоч би і тому, щоби хто не подумав, що я його боюся, відказав Омелько і знов плюнув на портрет чортовий.
І просила, і благала Мотря Омелька, щоби стер або замазав чортів портрет. Омелько стояв при свому.
Чортів портрет таки лишився на дверях кузні і був для Омелька плювачкою, рано, чи ввечір, чи вдень як тілько Омелько захоче плюнути, він обертається до портрета, плює йому в пику і ще налає його свинею, або собакою
Страшним голосом скликував Дідько чортів; стіни пекла дрижали і мало що не повалилися. Чорти, трясучись та поховавши хвости, спішать до свого наставника і пана, а наблизившись на відповідну віддаль до його трону, бють поклони й стають в ряди по «чинах».
В чиїм околі живе коваль Омелько?! заревів Дідько.
Чорти мовчали і, глядячи один на другого, рушали раменами.
До кого я говорю! Щоби хвости вам повідсихали! ще грізніше заревів Дідько.
В мо мо мо їм, запищав один чортик, ховаючись за инших.
Ходи-но сюди! гаркнув Дідько.
Трясучись та корчачись, колесом підкотився чорт до трону і присів перед ним на коліна.
Хрест би тя побив, як ти міг допустити, щоби якийсь там коваль Омелько насміхався над нашим портретом?!
Та та то ох, всесвітлий і благородний владико темноти, сей Омелько такий відважний, що навіть нас, чортів, не боїться
А чому ж він нас не боїться?.. Га! заревів Дідько.
Чорт затремтів і, лежачи біля його ніг, пояснив, що хто не лихословить, тому чорти не зроблять ніякої капості.
Ах ти бабський язичку! Ах ти цокотюча сороко! заревів Дідько так, що чорти зі страху поперевертались.
Ви ви винен, пропищав згрішилий чорт.
Але Дідько схопив його за язика і з такою силою потягнув, що язик витягнувся на лікоть із рота. Чорт заскавулів, кинувся і завертівся вовчком.
Опісля схопив Дідько чорта за хвоста і став вертіти ним так скоро довкола своєї голови, як колесо вертиться у скоро їдучого воза. Пустивши хвоста, він схопив чорта за роги. Чорт забрехав по-собачому, запищав і, молячи пощади, почав кидатися. Випустивши із рук роги, Дідько так промовив до винуватця:
Памятай, бабський язичку, собача пантарко, нужденна каліко, як ти мені не погубиш коваля Омелька, то відірву тобі язика, поламаю роги і прожену з-поміж чортів. Геть! прокричав Дідько і, вхопивши чорта за ногу, шпурнув ним з пекла просто в село Млинки.
Нечувані речі почали робитися в Млинках; та не в одних Млинках, а й в довколишніх хуторах; лиш що візьме хто-небудь залізну річ до рук, а вона вже ломиться; мотику, чи сокиру візьме в руки чоловік, а баба за коновки або відро, глянь або зіпсуються, або поламаються. Потяглись цілою громадою млинківці і хуторяни до кузні Омелька з просьбою якнайскорше направити поламане.
Дуже втішився Омелько, що дістав так багато роботи і гаряче взявся до неї, але попрацювавши два дні, бачить, що роботи все більше і більше, кинув молот, і витираючи краплі поту, що спливали по його обличчю, вийшов на вулицю.
Здорові були, батечку, крикнув циган, підходячи до Омелька, я до вас, батьку.
Чого потрібно?
От знаєте, бодай му пек, сокира вищербилася, треба направити.
А, бодай! Тут і без тебе стілько роботи навалили, що не можу собі сам дати ради.
Ей, батечку, будьте ласкаві справити.
Забирайся! Не маю часу.
Ну, то позвольте мені самому.
А хіба ти коваль?
Ба, та ще який! Ти такого із роду віка не бачив.
Справді?
Ось гляди.
Та ви, цигани, всі хвалитись вмієте.
Я без хвальби кажу, що ти такого коваля ніколи не видав.
Ну, побачимо, муркнув Омелько і, запровадивши цигана до кузні, сказав: Ану, цигане, бери молот. Будемо бачити, який з тебе коваль.
Циган узяв молот, поклав сокиру на ковадло і відразу сокира була готова.