«Чи ж не моя це Найда?» подумав Явтух, але, придивившись, заспокоївся, бо то була не вона.
Раптом погляд його упав на розпластаного попід хмарами коршака, який пильно вдивлявся вниз, вибираючи собі ранкову страву. Явтух хотів було дати йому доброго копняка, але передумав, щоб не робити галасу.
Ой, а це що таке? сполошився парубок. Наче жар палає? Може, то чумаки ліс підпалили?
Се город Київ, а в ньому так золоті бані соборів горять!
«Ого! подумав Явтух. Яке ж пишне місто Київ! Мабуть, у ньому вже й ранкову службу благовістять?» І він ще уважніше почав приглядатися до того, що відбувалось внизу.
Послухай як там тебе Мавра Онуфріївна, чи що?.. Диви, як народу повалило на вулиці. Чи це не ярмарок, часом?
В Києві кожен день ярмарок: уже такий, хлопче, город удався! відказала відьма. І полетіла ще швидше.
Ну, а це що за диво витанцьовує?
А то танцюють баби нехрещені, виходять кожного ранку на світанні з розпущеним волоссям на високі могили й зустрічають сонце. Треба поспішати, мусимо півнів обігнати!
А то ж як?
А так, що перші півні вже давно проспівали. А до третіх треба все скінчити.
А оце там що за срібні стрічки, наче змії по лугах вються?
То, козаче, ріки Дінець і Торець з молодшими братами своїми. То ріки, на яких живуть щастя й заможність, на яких ніколи не було нудьги і де ніхто не знав, що таке брак вареників та горілки!
Не встигла вона договорити, як уже земля, болота, городи й Ізюмський ліс помчали їм назустріч.
Тихше! Тихше! кричав Явтух, каменем падаючи на криву березу, що росла біля самої мірошникової хати.
Нічого, хлопче, сиди лишень тихо! відповіла відьма і, мов пірїна, опустилася на землю біля порога хати. Тепер злізай з мене і відчини двері. Твоя дівчина їх перехрестила, і я туди не ввійду!
Явтух зіскочив на землю і взявся за клямку, але відьма його спинила:
Стривай! Чортяка тепер спить, нализавшись, як москаль серед ярмарку. То ти його не буди, а йди просто в комору і виведи звідти свою дівчину. А з клишоногим я вже сама собі раду дам.
Явтух обережно наблизився до комори, але відчинити двері не наважився адже там спала його суджена, міг її сполохати. Він припав губами до шпарини і тихенько покликав:
Найдо! Найдусю! Вставай!
Хто там? спитав ледь чутний голос.
Я, Явтух твій Явтух, моя кралечко!
А коли ти Явтух, то перехрестись так, аби я побачила.
Явтух перехрестився і двері тихо скрипнули. Молодята кинулися одне одному в обійми.
Який же ти чудний, Явтусю, в цій одежі!
Нічого, моя зіронько, підемо звідси. Потім тобі все розповім.
Тільки тепер, виводячи дівчину з хати, побачив Явтух, яке потворисько лежало на столі, звісивши рогату голову. Щойно вийшли на ґанок, як відьма у ту ж мить стрибнула до хати і звідти враз залунали крики, сварня, вереск, галас, а ще за пару хвилин задихана відьма виволокла за чуба удаваного козака
Ось я тобі, стерво! вищала вона, тріпаючи чорта за волосся, як то бува, коли льон тріпають. Ось я тобі! Тепер не скажеш, що не пиячиш та за дівками не вганяєш!
Та що ви?! Та помилуйте! кричав жалібно сатана, набравши знову свого природного вигляду.
А ось тобі! На! На! За дівками?!
Град кулаків сипався на сатану, і не знати, що б далі було, якби не прокричали півні й відьма, ухопивши своє горе за хвіст, не злетіла в повітря й не зникла в тумані
Ось тобі й на, усміхнувся Явтух, пригортаючи Найду. Так йому й треба, вражому синові! Чи ти ба, як обоє чкурнули! Чисто тобі, мов жиди з краденим индиком!.. Ох і нічка! Хай їй грець!
Еге, згодилась Найда.
Але де ж ти був увесь час?
В Криму був!
Як у Криму? В самім кримськім царстві?
У кримськім царстві.
Любить брехати хлопець! А несамохіть таки повіриш, що він з Криму вернувся, проказав за їхніми плечима басуватий голос. Несамохіть повіриш після всього, що зараз бачив.
Молодята озирнулися на возі сидів старий мірошник і, задерши голову, дивився в небо.
Зникли, бісові діти! похитав він головою, втративши в небі й слід по непроханих гостях.
Ох, я вам історію розповім, Семене Потаповичу! сказав Явтух, низько вклоняючись. Таку історію, що ви за своє життя не чули! Тільки віддайте за мене Найду!
Сказавши, завмер, чекаючи відповіді. Найда стояла збоку, опустивши соромливо очі. Мірошник скинув з воза кілька порожніх мішків, зліз на землю, перекинув коневі на спину віжки і, взявшись під боки, замислився