Включити компютер кілька секунд, і поки той завантажувався, Орест устиг скинути куртку і навіть налити у чайник воду.
Як він і гадав, Соколовський вже переслав фотографії з місця події. Переглядаючи знімки, Гайовий щораз ловив себе на думці, що стажер, напевне, все ж має рацію: на самогубство не схоже. А схоже воно на звичайний «висяк»!
Орест знову переглянув фото і здивувався. От чого не вистачає таким жінкам? Красиві, багаті, не спотворені інтелектом. Живи собі і насолоджуйся богемним життям! Так ні, і собі життя скорочує, й іншим жити не дає. Принаймні йому, Оресту Гайовому, в суботу і, судячи з усього, увесь наступний тиждень.
Зрештою, зараз робити будь-які висновки поки що рано, надто мало інформації. Гайовий вирішив дочекатися стажера, виписати йому за невиконану роботу і мати привід піти додому, щоб повернутися аж у понеділок.
Веніамін Соколовський зявився у кімнаті тоді, коли Гайовий почав втрачати терпіння. Він хотів було вичитати недбайливому стажеру за те, що примусив себе чекати, але його радісний вигляд говорив, що Соколовський вже розкрив справу і зараз явить перед недовірливим шефом злочинця. Але стажер закрив за собою двері, і Гайовий зрозумів, що робота попереду.
Шеф, я знайшов!
З цими словами Соколовський стомлено опустився на стілець.
Що знайшов? Злочинця?
Ні, встановив особу вбитої.
«Гм, також непогано!» відзначив Гайовий.
Розповідай, але в міру надходження інформації.
Розповідаю. Я перевірив усі квартири потрібного підїзду. Лише у трьох квартирах не відчиняли, але сусіди повідомили, що господарі вже давно поїхали хто у відрядження, хто на моря. Як звичайно, ніхто нічого не чув, лише на восьмому поверсі якась бабулька, котра погано чує, але ще гірше спить, сказала, що пізно вночі їй здалося, що у коридорі хтось вовтузиться.
Якщо здається, знаєш, що треба робити? невдоволено поцікавився Орест.
Хреститися, парирував Веніамін. Саме це я і сказав бабульці. Вона сприйняла мої слова буквально, перехрестилася і «Христом-Богом» поклялася, що це їй не причулося. Я так думаю, що вона могла говорити правду. Саме пізно вночі дамочка викинулася з вікна.
Поки що не почув нічого нового, остудив стажера Гайовий.
Тоді я поїхав у центр міста і пройшовся декількома відомими бутиками. Уже в другому мені підтвердили, що ви були праві, шефе: партія одягу обмежена, продали лише два комплекти, причому один купила дружина консула
(мені відмовили в проханні назвати її імя), а другий було реалізовано через дисконтну картку. Нашою невідомою є Авдоніна Василина Рудольфівна. Тридцять чотири роки. Вдова.
Авдоніна? перебив Соколовського Гайовий. Знайоме прізвище.
Веніамін усміхнувся, вийняв смартфона і став читати:
Авдонін Михайло Романович. Сорок девять років. Підприємець, але ходять чутки, що свій статок нажив не зовсім чесним шляхом. Ну, це і не дивно. Загинув у травні цього року під час відпочинку на острові Балі.
«От і їдь кудись на море!» з досадою відзначив Орест.
Де жила, встановив?
Так. Є адреса. Це недалеко від бутика. Вулиця Дорошенка. Дорогою сюди я заглянув до потрібної квартири. Двері закриті, ніхто не відповідає. Я поставив при вході поліцейського і наказав йому знайти слюсаря, повідомив Соколовський.
Ось це вже щось! підвівся Гайовий. Чого сидимо? Прапор у руки і вперед за орденами!
А дадуть? засумнівався Веніамін.
Принаймні не попруть з роботи!
Дорога до потрібного будинку зайняла майже пятнадцять хвилин, і це враховуючи той факт, що добиралися вони патрульною машиною. Будинок стояв на тихій вуличці, що йшла паралельно проспекту Свободи.
Приїхали, повідомив Соколовський.
Орест Гайовий оглянувся і одразу запримітив сріблястий «ягуар».
Стажере, перевір, кому належить це авто.
Соколовський залишився з патрульними виясняти, хто є власником дорогої машини, а Гайовий попрямував до дверей будинку, біля яких стояли поліцейський і літній чоловік із сумкою.
Орест представився.
Старший сержант Ребрик! відповів поліцейський.
А ви? поцікавився Гайовий.
Микола. Я з жеку.
Що ж, пішли.
Потрібна квартира знаходилася на четвертому поверсі. Ліфта, звичайно, у таких будинках не було, тому довелося підніматися своїми ногами.
Біля потрібної квартири Гайовий кілька разів натиснув на кнопку дзвінка. Крізь броньовані двері чувся приглушений мелодійний передзвін, але ніхто не поспішав відчиняти.