Але ж, Зосю, мені сумно отак лежати та нудитися.
Я б розважила такого героя, посміхнулася німфа, але він, на жаль, не мій герой.
Отакої.
Адже герой уві сні промовляв імя якоїсь Артеміди. Я так розумію, що серце героя віддано невідомій мені красуні.
Можна лише здогадуватися куди б повернула їхня розмова на цьому галантному роздоріжжі, але тут почулися важкі кроки та брязкіт зброї. Сину підстарости на якусь мить здалося, що три дукати пропали намарно і до покою от-от увірвуться княжі люди.
Але за мить він побачив Демковича-Креховецького зі свіжими шрамами на обличчі, Виговського у блискучій кірасі та ще якогось довготелесого добродія у жупані. Зі всієї компанії писар виглядав найпишніше. Оксамит і блават оправляли його кірасу, до якої майстри приробили золочені сонця та герб Абданк зі щитом, покритим переділковою емаллю. Вуса Виговський змастив лоєм, від чого вони шпичилися як у правдивого французького маркіза.
О, пан вже прийшов до тями, замість привітання констатував Креховецький. То якраз доречно, бо ми збираємо невеличку раду.
Панна Зося вже певно сказала вам, що їдемо до Корсуня, припустив Виговський, сідаючи в присунуте служницею крісло.
Мечислав зауважив у писаревому голосі прийняте рішення, що не підлягає обговоренню.
Панна казала, що маємо їхати завтра, підтвердив син підстарости.
Бажано б сьогодні, але зважаючи на обставини Виговський кивнув у бік довготелесого. Прошу вашої поваги до пана Яноша Леваї, відрекомендував він трансільванця. Пан є вченим шляхтичем, має знання у лікарській справі і любязно погодився подивитися, чи зможете ви їхати верхи.
Мечислав Данилевич, герба Риля, син підстарости підвівся на ліктях.
Бачите, пане Мечиславе, до вас прийшли три Іоанни, латиною мовив трансільванець. Сказано у святому переданні: tres faciunt collegium (троє складають раду). А в іншій проникливій книзі сказано, що три Іоанни мають силу піднімати з мертвих, себто відновлювати некрозну плоть. Поверніть до мене вашу потилицю, щоб я зміг побачити місце ураження.
Заскочений красномовством жупанника, син підстарости забув про нудоту, присів і надав свою голову до огляду. Леваї довго вивчав садно, бурмотів незнаною мовою та проводив пальцями складні маніпуляції.
У вас крутиться в голові? нарешті запитав він.
Трохи є.
Трансільванець відійшов від ліжка і звернувся до Виговського:
Я б не рекомендував пану найближчих три доби сідати на коня. Слизові комори в його голові розхитані й, як виглядає, не витримають дорожнього трясіння.
Це зле, гмикнув Креховецький.
Доведеться залишити його тут, сказав писар.
На поталу латинникам? похитав головою здоровань. Не буде такого.
Ми не маємо для нього ані карети ані котчії.
То позичимо візка в електора. Довеземо його до Чуднова, а там або зможе їхати верхи, або залишиться в наших. Чуднов містечко православне, латинники там не в більшості. Та й Заславські нам не вороги.
Нам було б ближче низом, через Подолію і Брацлавщину, зауважив Виговський. Тепер є нова дорога з Винниці.
Для того, щоб їхати низом, треба мати гетьманську охорону, не погодився Креховецький. Там тепер гуляє товариство, що було під Гунею. Кажуть, що весело гуляє, ріже всіх, хто підвернеться. Нехай пан Бог боронить, безпечніше через Чуднов.
Я можу дати заставу за котчію, озвався син підстарости.
Диви, який багатій, розсміявся здоровань. Думаю, що пан Штефанович за оренду багато не заправить. Але годувати його кучера прийдеться за ваші, пане, гроші.
Я готовий.
Тоді на ранок добудемо якусь пристойну повозку. Діло я кажу, пане Іване?
Діло, діло, видно було, що думки Виговського далеко. Мусимо йти.
А якби сіли з нами за стіл, пане Іване? запропонував Креховецький. Та й пан Янош, бачу, ще не споживав дарів Господніх на днесь. Марічка незле куховарить.
Нема на те часу, похитав головою писар. Хоча за пана Яноша казати не буду, може він й лишиться.
Виговський сам-один вийшов з обителі німфи. Джура з двома кіньми чекав на нього біля «Корабели». Ще зранку писарю передали пропозицію Немирича зустрітися в цитаделі. Виговський радше б посидів у гостинному домі електора, розповідаючи його донькам про війни та виправи, але від зустрічі в Шпитальній вежі в нього залишилось відчуття недомовленості.