Писар вже шкодував, що сказав більше, аніж варто казати людині, з якою маєш лише першу серйозну розмову. З іншого боку, сказано було не до кінця, виклад його думок збили запитання сенатора про якусь химеру на Масловому Ставі.
І наче освічений він дигнітарій, міркував Виговський, а цікавиться всяким непотребом, що його у військовому товаристві й обговорювати не прийнято. Писареві здалося, що він розуміє, звідки вітер.
Ще влітку йому розповідали київські, що серед князів Республіки відродилася давня мода на пророцтва та пошуки філософського каменю. Те, що здавалося назавжди кануло в європейську минувшину разом із добою імператора Рудольфа, тепер радо віталося в родових твердинях Конецпольських, Любомирських та Потоцьких. За повноважні дукати магнати покупали секретні трактати та алхімічні книги, нобілі завзято шукали в лісах відьмацькі хатинки, а з Валахії до східних воєводств потягнулися провидці та дивні екзоти, одні з яких називали себе ченцями лона Мелхиседекового, а інші ревнителями Предвічної Софії. Вони провіщали воцаріння на Сході нового Тамерлана, мор, сарану та загибель Речі Посполитої.
Нова мода не обійшла православної верхівки. В одному лише Межигірському монастирі харчувалося з півдесятка перехожих пророків, предикаменти36 котрих монахи записували на цидули й таємно розсилали потребуючим розумникам. У цидулах розписані були видіння палючих зірок та архангельських військ, що прибудуть з небес покарати латинників та піднести на трони сповідників грецької віри.
На тверде переконання Виговського, освічені магнати, такі як Немирич, мали б не вникати у марення ви-жилих із глузду дідів, а щоденно дбати про зменшення лютої ненависті між католиками та православними. Чорною хвилею піднеслася вона перед повстанням Павлюка й от вже два роки ставала все вищою та чорнішою.
«А скільки сподівань було сім років тому, коли Володислав зійшов на престол, згадав Виговський. Як ми раділи відновленню привілеїв нашої віри, якими дифірамбами вітали сходження на кафедру Могили. Й де тепер ті сподівання?»
З цими думками вїхав він до цитадельної брами, пройшов крізь натовп княжих клієнтів та благородних жебраків. Знайомими переходами попрямував до княжого палацу, показав охороні записку і зійшов на Шпитальну вежу.
Немирич чекав на нього у самому центрі круглого приміщення. З нього можна було писати картину з козаком Мамаєм голена голова, вуса, шитий золотом буфль та широко розкинуті поли дорогоцінного каптана. Новий кальян, менший і прикрашений індійськими лалами, обмацував склепіння цівкою диму.
Я чув, що у місті татьба приключилася, мовив сенатор, лише Виговський переступив поріг.
Коли благородні зїжджаються на свято, то й гультяї до того підтягуються.
А можна й інакше сказати: благородні підтягують гультяїв.
Виговський вирішив за краще змовчати.
Після недовгої паузи Немирич повідомив:
Кажуть мені, що ти хочеш збойців37 на Запоріжжя вивезти.
Виговський зауважив, що сенатор звертається до нього на «ти» й не додає «пан».
Моїх одновірців, що потрапили у халепу, виправив він, додавши голосу належної твердості. Й не на Запоріжжя, прошу пана, а в землі Київського воєводства. Тут папіжники на них усіх псів навішають, розбиратися не будуть.
Але ж ти не кажеш, що вони не збойці.
Той, кого вбили, сам був винним. Увірвався з ватагою до шляхетного дому, зчинив скандал, звинуватив православного лицаря в єресі та намагався убити його та господиню дому. Мій одновірець оборонявся, а інший рятував господиню.
Темна історія, Немирич повернувся до кальяну.
Може запросите сісти?
Сідай, погодився сенатор.
Пан Штефанович розбирався з цією пригодою, на всяк випадок повідомив писар, коли зібрав розкидані подушки і вмостився на них по турецьки. Кіраса не давала зігнутися і тиснула на стегна.
І про протекцію пана електора мені відомо, кивнув Немирич. Але від того сія, як ти кажеш, пригода не стає світлішою, чи не так? Князеві вже доповіли. Він у великому гніві.
На ранок нас тут не буде.
Не випустять, похитав головою сенатор. При обох брамах поставлені княжі наглядачі. Пильнують.
Виговський задумався. Краєм ока побачив, що Немирич на нього дивиться.
«Ну й навіщо ти мені це все розповів?» подумки запитав він сенатора, а вголос мовив:
За нами правда, Бог поможе.