Містер Епатаж виявився посереднім автором. А якщо банальний текст виходить з малоцікавого джерела, то і поготів залишається непоміченим.
До речі, приклад з Трампом доволі цікавий, тому що він банальний автор, проте дуже небанальний персонаж.
У політиці як у кіно. Якщо глядачу (виборцю) цікаво спостерігати за персонажем-кандидатом, то його рейтинг збільшується.
Кого з кандидатів у президенти 2019 року ви памятаєте? Чому низький рейтинг у Гриценко? І чому такий високий у Зеленського? Одна з причин такого становища банальність одних кандидатів і здатність вражати інших. Звичайно, це не єдина причина інші розглянемо далі.
Бажаєте поремствувати з приводу того, що шоумен на кшталт Зеленського чи Ляшка здатен набрати більше голосів, ніж притомний, але стриманий державник? Не варто нарікати на український електорат. Аналогічні реакції проявляють громадяни всіх демократичних країн, навіть найбільш розвинутих. Харизматично-поверховий Трамп виграв праймеріз у фахового Теда Круза. (Не знаєте хто це? Природно, адже тих, хто програв, ніхто не памятає).
Будь-які нарікання щодо бездумності виборців марні. Сперечатися з масовою свідомістю все одно, що плювати проти вітру. (Як саме працює сприйняття електорату, дізнаємося в останній частині книги).
А поки що просто запамятайте: які б важливі речі ви не намагалися донести до виборців, робити це варто у небанальній формі.
Для закріплення розуміння різниці між формально правильним (але банальним) текстом та його протилежністю наведу лише промовистий приклад опису пляжу:
Теплі хвилі набігають на білий пісок. Ти лежиш біля басейну, потягуючи коктейль. Можна розслабитися, ні про що не думати. Увечері спостерігаєш захід: червоне сонце сідає в море
Або
Немає нічого прекраснішого у світі, ніж море, яке намагається поцілувати пляж. І не важливо, скільки разів його було відторгнуто.
Перший уривок ви могли прочитати де завгодно і тут же забути про нього. Другий належить авторству Паоло Коельйо. Не дивно, що загальний тираж його книг на всіх мовах перевищує 300 мільйонів, і що його намагалася залучити до своєї передвиборчої кампанії Юлія Тимошенко.
Пята проблема: мовна надмірністьПозвольте вам этого не позволить.
Микола Гоголь,російський письменник, український генійСловесна надмірність, характерна для часів радянської пропаганди, потроху здає позиції у сучасному житті. Вона залишилася у роздутих курсових та дипломних застарілої освіти та у беззмістовно товстих звітах державних установ.
У наш час, коли за кілька останніх років довжина лонгріду, який готовий прочитати типовий інтернет-споживач інформації, скоротилася з 10 тисяч знаків до 5 тисяч, мовна надмірність особливо небезпечна. Адже сучасна людина вмить втрачає інтерес до розтягнутого тексту і перемикає свою увагу на динамічніший контент.
Чи часто вам доводилося читати книжки, 90% яких були присвячені розжовуванню теми? Серед бізнес-літератури таких чимало, але вони ніколи не стають бестселерами. У такої багатослівності дві причини. Частина авторів трохи шахраює намагається сховати за товщиною книжок їхню беззмістовність. Інші автори занадто старанні: розжовують матеріал так, щоб зрозуміли найтупіші. Але проблема у тому, що справді тупі книжок не читають, а ті, хто читає, ображаються за витрачений час та гроші.
У багатослівності є пять підвидів. В найтрешовіших текстах зустрічаються всі з них. Якщо ви подумаєте, що це неможливо, прошу мені повірити: я такі тексти зустрічаю регулярно останні років двадцять.
В деяких джерелах перший різновид мовної надмірності називається марнослівя. Я б його назвала синдромом Капітана Очевидність. Сподіваюся, ви вже зрозуміли, що йдеться про повтор загальновідомих фактів.
«Всім відомо, що економіка України потребує інвестицій».
«Пенсіонери України потерпають від безгрошівя і їм необхідно підвищити пенсію, тому що їм не вистачає грошей на комунальні послуги та ліки».
«Пятий рік іде війна в Україні. За останні пять років Українська армія кардинально змінилася».
У філології є термін для такого типу висловлювань трюїзм: загальновідома істина, банальність.
Другий різновид затягування тексту абсурдизм. У цього явища є ще одна назва, яку навіть вимовити важко, ляпаліссіада. Термін названий на честь французького маршала Жака де Ля Паліса, який помер ще у 1525 році. Солдати написали на його честь пісню, рядок якої пізніше був перекручений і увійшов у історію у такому варіанті: «якби він не був мертвий, то він досі був би живий».