«Помилка» згучало в устах.
«Помилка» відбивалось в голові.
«Помилка» немов лепетала вся перелякана і збентежена, вкрай стурбована душа.
І руки йому опускались, очі все дивились пильно на кінець стола, де безглуздо лежала якась крихітка булки. І та крихітка вїлась в розум і немов була там зайвою, але немов вся розгадка, все зрозуміння страшного і безглуздого залежало од того, щоб дивитись на сю крихітку і зрозуміти її, на що вона, чого вона
Бадьора рука ударила Корденка по плечу, і він здригнувся, як схоплений на місці злочину Він підняв очі і пізнав товариша; якого ждав, Івана Вовтузенка, дуже веселого і енергійного, зовсім ще молодого юнака, який завжди насмішкувато відносився до всяких сумних становищ і ніколи тяжкому гніту душевному не давав наполягти на свою вертку душу. Тоненький і високий, дуже рухливий, з коротким каштановим мяким волоссям, ніжними і рівними рисами світлого обличчя, він здавався Корденкові тепер особливо гарним, приємним, бажаним. Він зрадів йому, як розгадці.
Що се ти задивився на кінець стола, як теля на сороку? всміхаючись і швидко та дзвінко балакаючи своїм соковитим, молодим і чистим тенорком, спитав, торкаючи його, Вовтузенко.
Я?.. метушачись незвичайно для себе, вимовив Корденко.
Та що се ти, немов тебе мокрим рядном накрили?
Ні, ні, стривай, схопив Корденко за руку Вовтузенка.
А що? схилився до нього сей останній і серйозно та пильно подивився у вічі. Зробив?
Корденко поблід і здригнувся. Поблід теж і Вовтузенко.
Ходім, спіткавши оте на чолі товариша, вимовив Корденко ледве чутно.
Ходім! енергійно підтримав Вовтузенко.
Вони вийшли під руку і пішли вулицею мовчки. Корденко всім напруженням сили волі немов заспокоївся, Вовтузенко ж вельми задумався. Вони навіть не помітили, як за ними стежили двоє пронирливих очей малої стриженої голови в циліндрі, з голеним обличчям.
Пронира, бачачи, що вони не звертають уваги на його стеження, посмілився наблизитись, щоб йому зручніше було.
Раптом Корденко оглянувся: оглянутись йому схотілось цілком інстинктивно. Сей інстинкт так вріс йому у вдачу, що він ніколи не помилявся. Тепер Корденко теж не помилився. Він ледве помітно шепнув Вовтузенку:
За нами стежать
Вовтузенко поглядом спитав. Корденко повіками одказав.
Як? спитав Вовтузенко у Корденка, який був такий спеціаліст, що знав всі ходи й виходи в усіх прохідних дворах.
Іди, не вважаючи ні на що і вдаючи, що не трапилось ніякої відміни
Так вони пішли далі.
Нишпорка, дійсно, нічого не помітив. Коли стали наближатись до першої поперечної вулиці, Корденко шепнув:
Направо, швидше!..
Повернули вправоруч. Тут кроків за пять була нова перехресна вулиця.
Через дорогу направо шепнув Корденко.
Так вони пробігли з півгодини і повертали вже в пяту вулицю. Нишпорка якось був загубивсь, але от знову зявився вдалині вулиці, та очевидячки, ще не знайшов оком наших втікачів.
У двір, направо вимовив Корденко
Се був довгий прохідний двір з досить глибокою нішею в другій брамі, зовсім темній і маленькій.
Ховайся, мовив Корденко, підводячи до ніші Вовтузенка.
За хвилину просто поуз них пронісся нишпорка. Корденко всміхнувся.
Ну, тепер швидше назад
Вони вибігли на ту вулицю, з якої повернули в двір, сіли на фурку і сказали 'їхати в городський парк. За півгодини вони вже йшли по одній з бокових, сливе пустій алеї
Здорово ти навик 'їх піддурювати лиш тепер вимовив Вовтузенко, починаючи знов переходити на свій життєрадісний тон.
Але Корденко нічого не відповідав. Та думка, що перевернула всю його душу в цукерні, тепер, як тільки вони знов опинились на самоті, поза небезпечностями, немовби з новою силою опанувала його розумом. Вона знов зявилася вмент, як би прошуміла в голові, як розпалена криця, знов вгризлась у серце, і воно впало Холодний піт виступав на лобі.
Чого ти мовчиш? спинився Вовтузенко.
Але Корденко машинально теж спинився, бо не чув слів Вовтузенка, йому все шуміло в голові: «помилка», «помилка» Йому здавалось од часу до часу, що ґрунт хитається під ногами і що він ось-ось полетить стрімголов у безодню, німу і вогку, і він здригувався.
Корденкові виринуло в уяві: Тартаренко, закинувши назад голову і випнувши якось особливо «адамове яблучко», розкинув обидві руки, пальці котрих немовби скорючились, хрипів, а він саме всадовлював ніж під пахви, звідкіля линула кров, що забризкала йому манжети і рукав пальта, і все тіло вбиваного дрижало і тремтіло всіма мишцями. І те уявлення було таким ясним, що Корденко немовби чув в своїх руках тремтіння конаючого, і хрипіння в його горлі, і навіть запах свіжої крові Він здригнувся, і жах обхопив його, і щось важке стисло всю душу