У двір, направо вимовив Корденко
Се був довгий прохідний двір з досить глибокою нішею в другій брамі, зовсім темній і маленькій.
Ховайся, мовив Корденко, підводячи до ніші Вовтузенка.
За хвилину просто поуз них пронісся нишпорка. Корденко всміхнувся.
Ну, тепер швидше назад
Вони вибігли на ту вулицю, з якої повернули в двір, сіли на фурку і сказали 'їхати в городський парк. За півгодини вони вже йшли по одній з бокових, сливе пустій алеї
Здорово ти навик 'їх піддурювати лиш тепер вимовив Вовтузенко, починаючи знов переходити на свій життєрадісний тон.
Але Корденко нічого не відповідав. Та думка, що перевернула всю його душу в цукерні, тепер, як тільки вони знов опинились на самоті, поза небезпечностями, немовби з новою силою опанувала його розумом. Вона знов зявилася вмент, як би прошуміла в голові, як розпалена криця, знов вгризлась у серце, і воно впало Холодний піт виступав на лобі.
Чого ти мовчиш? спинився Вовтузенко.
Але Корденко машинально теж спинився, бо не чув слів Вовтузенка, йому все шуміло в голові: «помилка», «помилка» Йому здавалось од часу до часу, що ґрунт хитається під ногами і що він ось-ось полетить стрімголов у безодню, німу і вогку, і він здригувався.
Корденкові виринуло в уяві: Тартаренко, закинувши назад голову і випнувши якось особливо «адамове яблучко», розкинув обидві руки, пальці котрих немовби скорючились, хрипів, а він саме всадовлював ніж під пахви, звідкіля линула кров, що забризкала йому манжети і рукав пальта, і все тіло вбиваного дрижало і тремтіло всіма мишцями. І те уявлення було таким ясним, що Корденко немовби чув в своїх руках тремтіння конаючого, і хрипіння в його горлі, і навіть запах свіжої крові Він здригнувся, і жах обхопив його, і щось важке стисло всю душу
Івасю!.. вигукнув він, схопивши Вовтузенка за руку.
День меркнув і вдалині вмирала зоря, немовби вбираючи в себе свої останні зітхання, які ще блисли по верхніх листках. Тиша особливо підкреслила поривчасту нервовість того викрику. Вовтузенко здригнувся і поблід. Коли ж поглянув на поблідле обличчя Корденка, на очі, що блисли якимсь чудним блиском, знов здригнувся.
Помилка, розумієш уже помилка!.. трусив Корденко руку Вовтузенка так, що та дуже йому боліла.
Яка помилка?! сливе не своїм голосом крикнув Вовтузенко, почуваючи біль в руці.
Страшна, страшна не то простогнав, не то прошепотів Корденко, я вбив не того, кого було треба, вигукнув він і здригнувся.
Вовтузенко занімів.
Хвилину вони безглуздо-придушено дивились один на одного.
А там десь, за містом, далеко-далеко серед розкошів природи ніжно вставала вродливиця зоря і, ніжачись на своїм воздушнім ліжку та загортаючись в блакитне мяке покривало, посилала останні, не то журні, не то щасливі всмішки, що завмирали і розпливались на бліде блакиття неба. Вона всміхалась зірці, що заблисла в тій часті блакиті, що вже потемніла, а чоло небесне і думне, і чисте, і поважно-спокійне наблизилось до землі і так приятельськи немовби схилилось над нею, щоб обдумати всі її думи прикрі, заплутані і важкі і ті її світлі розгадки одна за одною заблисли ясними зірками на тім вільнім-вільнім, чистім чолі. І тут в алеї до тих дум прислухалася тиша, сливе урочиста, а з далини гуділо й шуміло місто. І шум той гудів якось і дико, і ритмічно і, здається, намагався побороти тишу і стурбовано спокійні думи неба
Відки ти взнав? нарешті прошепотів Вовтузенко.
Йому здавалось, що він давно не балакав з Корденком: так багато дум, ново-уявлень, чудних образів з надзвичайною швидкістю перебувало йому в голові за сю хвилину.
Корденко почув ті слова, але вони немовби ніяк не доходили йому з уха до розуму, і він намагався присунути розум до тих згуків в ухові, щоб вони стали і зро-зумілись. Розум бо так був забитий однією лиш думкою, що тепер розрослась до якогось важкого безформеного стогону, що лежав у душі, випивав жадібно її соки, все ріс, всю її гнітив, і, немовби сповняючи цілком собою, вже наважувався розіперти її.
Нарешті, коли Вовтузенко знов повторив се питання, розум його сливе очистився і він схопив зміст тих слів.
В цукерні чув, що до старого Тартаренка саме в переддень приїхав його син найстарший і що сього вбито
Найстарший якось безгучно пролепетав Вовтузенко; губи його тремтіли.
Але що? почуваючи, що щось нове, повне жаху, напливає на нього, спитав Корденко.