І Робін тихенько присунув до стіни стіл, примостив на нього лавку, приставивши її до стіни, та й подерся нею, як драбиною, до віконця.
От пощастило! Поторсавши ґрати на вікні, бранець одразу зрозумів, що вони не залізні, а дубові, до того ж добряче підгнилі. Зламати трухляві поперечки було зовсім легко. Бійниця виявилася достатньо широкою, Робін просунув у вікно голову і зрозумів, що зможе вилізти назовні.
Тепер належало зясувати, що діється по той бік обкутих залізними шпугами дверей. Так само безшумно повернувши стіл і лаву на місце, він підстрибнув, ухопився за край отвору над дверима, підтягнувся на руках і визирнув у нього. Зовсім поряд із дверима туди й сюди крокував охоронець у шкіряних обладунках. Повз двері він проходив так близько, що Робін міг би дотягнутися рукою до його шолома.
«Коли цей хлопець, подумав Робін, тут розгулюватиме всю ніч, то я до світанку звідси не виберуся. Навряд чи мені вдасться без зайвого шуму впоратися з ґратами і вилізти назовні».
Ураз розмірені кроки за дверима стихли мабуть, вартовий зупинився. Але Робін, досвідчений мисливець, розсудив, що краще довіряти очам, ніж вухам, тому знов наважився визирнути в отвір. І саме вчасно: поряд із охоронцем стояла дівчина, в якій він упізнав гарненьку Мод. В одній руці вона тримала свічку, а в іншій кошика, накритого чистою полотнинкою. Робін почув сердитий дівчачий голосок, що докоряв вартовому, і брязкіт ключів. Робін скрадливою кішкою зіскочив на підлогу темниці і сів за стіл, дослухаючись до ледь чутних голосів за дверима.
Нарешті важкі двері зарипіли й відчинилися, зграбненька дівоча постать зявилася на порозі, і Мод вимогливо гукнула вартовому, щоби той лишився за дверима. І дивна річ вартовий їй підкорився. Мод, коли її оченята призвичаїлися до темряви, хутко збігла східцями і поставила перед Робіном кошика з харчами. Юнак підвівся і запропонував їй сісти, але Мод відмовилася, струснувши гарненькою голівкою.
У нас мало часу, тихо мовила вона. Барон шаліє, божиться, що розправиться з вами тим самим способом, що й з нечестивцями-маврами у Святій Землі
У вашому товаристві, чарівна Мод Робін, сміючись, обійняв гнучкий дівочий стан. Я згодний і про свободу забути!
Не займайте! Осядьтеся, юний мисливцю! Дівчина миттю вислизнула з його міцних рук. Не для того я сюди прийшла. Мене послав брат Тук. У кошику їжа, щоби ви могли підживитися перед дорогою
Ви тут, щоби допомогти мені втекти, люба Мод? розчулено вигукнув Робін. Дякую вам
Говоріть тихше, нестерпний!
Скажіть швидше, що трапилося з сером Алланом Клером, нашим третім супутником? нетерпляче спитав юнак, знову підхоплюючись із лави.
Ой, лихо! Шляхетного лицаря тримають у клітці, жахливішій за вашу. Я на власні вуха чула, як він сказав його світлості: «Підлий негіднику, хочеш ти того чи ні, але я все одно одружуся з леді Крістабель». Це сталося тієї миті, коли ми разом із міледі ввійшли до покою її батька. Побачивши пані, лицар кинувся до неї і вигукнув: «Крістабель, щастя мого життя» Бідолашна знепритомніла, і слугам довелось її винести. Пізніше, прийшовши до тями, леді Крістабель просила мене дізнатися про долю сера Аллана.
А от я свою клітку невдовзі залишу звісно, з Божою допомогою. Не мине й години! самовпевнено мовив Робін.
Але як ви звідси вирветеся? Ви що, чаклун?
Ні, зате на дерева видираюся, як куниця, а через рови стрибаю, мов олень
Юнак указав поглядом на бійницю і, наблизившись до дівчини, шепнув:
Ґрати не залізні Мені треба знати тільки одне: де я зможу відшукати брата Тука?
У моєму у моєму покої, відповіла, ледь зашарівшись, дівчина. Він чекає Щойно моя пані потребуватиме допомоги, щоби звільнити сера Аллана, вона відрядить по нього вірного гінця.
Як я можу туди потрапити?
Якщо виберетеся на терасу вежі, зразу йдіть ліворуч. Невдовзі побачите невеликі дверцята. Вони не замкнені й ведуть на гвинтові сходи. Піднімайтеся ними, поки не побачите вхід у довгу галерею. Пройдете нею з півсотні ярдів повертайте в коридор: там, у його кінці, і є мій покій, у якому ви сьогодні вже побували. Якщо там нікого не буде, це означатиме, що леді Крістабель уже покликала ченця до себе. Тоді сховайтеся в одній із ніш за старим гобеленом і чекайте, доки я матиму змогу вивести вас із замку.
Я вам надзвичайно вдячний, люба Мод! І довіку не забуду вашої доброти! Окинувши дівчину ласкавим поглядом, Робін несподівано міцно пригорнув її до себе, щоби ніжно поцілувати, аж раптом двері темниці з гуркотом відчинились і на порозі постав вартовий.