Я вам надзвичайно вдячний, люба Мод! І довіку не забуду вашої доброти! Окинувши дівчину ласкавим поглядом, Робін несподівано міцно пригорнув її до себе, щоби ніжно поцілувати, аж раптом двері темниці з гуркотом відчинились і на порозі постав вартовий.
Стривайте, голубята! сердито рикнув охоронець. Бачу, у вас, міс Мод, із лишком кебети, щоби дурити чесних людей. Ану геть звідси, бо зараз же розповім татусеві Ліндсею про вашу негідну поведінку!
Зашаріла, дівчина вирвалась із Робінових обіймів, кинулася до охоронця, від щирого серця вліпила йому добрячого ляпаса й пішла, не сказавши й слова.
Оце так, буркнув тюремник, тримаючись за щоку і кидаючи на Робіна злісні погляди, бач, цьому шмаркачеві платять іншою монетою Він вийшов, і важкий ключ із брязкотом тричі повернувся в замку.
Не минуло й чверті години, як до цього вартового приєднався ще один. Вони неквапом походжали галереєю, розмовляючи про щось своє. Тим часом стемніло, зійшов місяць його химерне світло пробилося в темницю крізь щілину бійниці.
«Саме час», вирішив Робін. Намагаючись угамувати шалене калатання серця, він нечутно підвівся, обтрусив з одягу солому. Під стіною вже все було готово. Він виліз лавою до вікна, швидко повиламував гнилі ґрати і вибрався назовні крізь бійницю.
Попід зовнішньою стіною вежі тягнувся вузький камяний виступ. Робін ступив на нього і поглянув униз: відстань до тераси виявилася більшою, ніж йому здавалося. Хотів був уже зістрибнути, аж тут помітив темну постать озброєного до зубів вартового, що стояв спиною до нього. Вартовий, зіпершись на спис, углядався в простерту перед ним сонну долину і закрути Тренту, що котив свої мерехтливі в місячнім сяйві води.
«Еге! посміхнувся Робін, на щастя, схований у глибокому затінку. Трохи не втрапив вовкові в пащу! Треба бути обережнішим!»
Вартовий досі стояв нерухомо. Цієї миті на місяць набігла хмара, і юнак наважився. Проте стрибнув він не дуже вдало серед глибокої нічної тиші підошви його черевиків гучно вдарились об грубо обтесані камяні плити тераси. Робін миттєво впав і відкотився до стіни. Вартовий обернувся і, виставивши поперед себе списа, почав удивлятися в темінь тераси. Коли ж горе-вартівник, переконавшись, що довкола все спокійно, знову витріщився на долину, а місяць випірнув із-за хмар, Робін був уже далеко.
Таке везіння неабияк надихнуло юнака, до того ж він добре запамятав шлях, який описала Мод. Незабаром він дістався прочинених дверей, що вели на сходи, зійшов ними й опинився в порожній темній галереї. Проминувши її, Робін звернув у довгий бічний коридор із численними закрутами то в один, то в інший бік.
За якийсь час юнак зрозумів, що таки заблукав і вже не знає, де він є. Нарешті коридор привів його до глухої стіни, і хлопець хотів був повертатися, щоби знову вирушити на пошуки кімнати Мод, аж ось за два кроки від себе почув неголосний чоловічий голос:
Хто тут?
Робін втиснувся в стіну. Незнайомець так само завмер юнак чув його важке дихання і тихий брязкіт меча на перевязі.
Либонь, примарилося нарешті мовив охочий до нічних прогулянок і пішов своєю дорогою.
Робін зметикував, що з таким поводирем йому буде легше вибратися з лабіринту камяних закутків, і, скрадаючись, пішов за незнайомцем. Та ось його силует раптово зник за якимись дверима. Увійшовши слідом, Робін опинився в замковій каплиці. Не залишалося нічого іншого, як причаїтися в сутінках за масивною колоною.
Світло місяця падало крізь вітраж вікна на один із надгробків. Перед ним на колінах молилася молода жінка її обличчя було сховане під вуаллю. Високий чоловік у чернечому вбранні нерухомо стояв посеред центрального проходу, неспокійно оглядаючи каплицю. Нарешті чернець помітив жінку і, насилу стримавши радісний вигук, кинувся до неї. Почувши кроки, жінка швидко обернулася.
Крістабель! Кохана
Донька можновладного барона Фіц-Олвіна здригнулася, звелася на ноги і наступної миті впала в обійми ченця:
Аллане, ти тут! Мій лицарю, як я тебе чекала
8
Лісник розповів дружині про передсмертну сповідь її брата, змовчавши лише про наймерзенніші його злочини.
Благатимемо Господа дарувати Роландові його гріхи, сумно зітхнула Марґарет. Не криючись, гіркими сльозами оплакувала вона безталанну долю свого бідолашного брата.
Старий чернець бурмотів заупокійні молитви; час од часу йому підголоском вторили Ґілберт із дружиною, а старому Лінкольну було наказано викопати могилу в тому місці, де загадав Рітсон