Ну, тоді з родичанням усе зрозуміло розсміявся Робін.
Саме в розпалі застілля двері несподівано відчинились, і на порозі постали вартові.
Ви супутники сера лицаря? суворо поцікавився начальник варти.
Так, спокійно відповів Робін.
І що з того? спохмурнів брат Тук.
Нам наказано провести вас у покої його світлості барона Фіц-Олвіна. Ідіть за нами!
Красуня Мод, сумно зітхнувши, провела гостей, і невдовзі вони вже прямували в супроводі конвою похмурими сирими галереями. Проминувши збройову залу, приятелі спинилися перед важкими дубовими дверима. Один із охоронців тричі постукав.
Заходьте, гультіпаки! почувся з-за дверей лютий рик. Вам би тільки в кості гуляти! Де ви вешталися? Подати їх сюди негайно!
Юнака і ченця грубо заштовхнули в задушливий покій із низьким склепінням, що нависало над головою. Тут пахло цілющими травами і чадом свічки.
Це ви прийшли сюди разом із нахабою, що наважився кинути мені в лице брудні образи? Робін радше з цікавістю, аніж із острахом поглянув у темну нішу, звідки линув рипучий, сповнений люті голос.
Володар Ноттінґемського замку важко напівлежав на широкому неприбраному ліжку, не зводячи своїх глибоко посаджених, зеленкуватих, як у ведмедя, очей із новоприбулих. Баронові Фіц-Олвіну було близько пятдесяти років як на ті часи, вік доволі похилий. В опочивальні його вбрання здавалося недоречним: важкий пластинчастий панцир-обладунок, поверх якого барон напнув широченний плащ хрестоносця. Владне обличчя з довгими звислими вусами побагровіло від люті, кущуваті брови супилися, вуста презирливо кривилися. Підозріло поглянувши на юнака, барон аж зашкварчав зі злобою:
А-а, шервудське вовченя!.. Підійди-но ближче! І ти, приблудо в рясі, червяк монастирський, стань поряд із ним. Відповідайте як на духу: як ви насмілилися без мого дозволу вдертися в замок? Який розбій умислили чинити? І не здумайте брехати, псяюхи бродячі, бо я вас миттю присмирю!
Долоня ченця машинально намацала руківя його деренової бойової палиці, він одразу набундючився, але не зронив ні звуку. Робін тільки зневажливо стенув плечима: самоповага не дозволяла йому відповідати на подібні образи.
Он ви як? Не вважаєте за потрібне сказати слово своєму панові? баронові потемніло в очах від подагричного болю, новий напад люті стрясав його огрядним тілом. Чи вам невтямки, що мені відомо, кому завдячувати вашим візитом? Воістину цей лицар підшукав собі гідних спільників злодійського вилупка і брудного жебрака! Підлі раби!
Замовкни, бароне, не витримав Робін Гуд. Ти брешеш: я не твій раб, а вільна людина, і вже й поготів не вилупок. А брат чернець, коли й простяг би до тебе руку, то зовсім не за подаянням!..
Юнак аж зблід від обурення. Мовчки, дивлячись просто в лице грізному баронові, він пересунув сагайдака з-за спини на стегно, і пальці його звично намацали оперення стріли.
Барон Фіц-Олвін підвівся, щоби покликати варту, проте передумав, знову опустився на своє ложе і промовив уже стриманіше:
Ти занадто зухвалий. Гадаю, це від молодечої дурості Гаразд, темниця тебе поки почекає, але на мої запитання я жадаю твоїх відповідей. І запамятай: я дарую тобі життя лише зі своєї вродженої доброти
Сер барон, повторюю: не ви подарували мені життя! На жодні запитання відповіді не буде! розлютився Робін.
То ти, вовченя, смієш мені суперечити? аж задихнувся вражений барон. Вочевидь, захотів, щоби твоя дурна голова прикрасила стіни Ноттінґемського замку на науку іншим нахабним молокососам?
У відповідь Робін Гуд впевненим рухом наклав стрілу на тятиву і натягнув її, взявши барона на приціл. Ще мить і він міг легко спустити стрілу. Тоді володареві було би непереливки, але брат Тук, стримавши юначу руку, майже вкрадливо вимовив:
Сподіваюся, ваша милість не має на думці виконувати свої погрози?
Тепер Фіц-Олвін накинувся на ченця. Простромивши здорованя лютим поглядом, він гаркнув:
Прикуси свого зміїного язика, клятий ченче! Не до тебе зараз!
Попри всю мою повагу до такої знатної особи, посміхнувся бенедиктинець, здається мені, що саме напад подагри затьмарив розум Вашої світлості. Чи, може, ви ненароком утопили його на дні пляшки з джином?
Робін опустив лук і розреготався. Тієї ж миті в голову ченцеві зі свистом полетів важезний молитовник в обкутій міддю оправі. Здоровань тут-таки віддячив за такий подарунок ступивши крок уперед, з усієї снаги уперіщив барона своєю вбивчою палицею по хворому плечі.