Не минуло й години, як трійця ввійшла в місто, над яким гордовито височів феодальний Ноттінґемський замок. Він стояв на пагорбі, підніжжя якого омивали води швидкоплинного Тренту.
Слуги мене знають, і вони на нашому з Крістабель боці, мовив Аллан. Але як за ворота дістанетеся ви, друзі мої? Конче потрібно, щоби вас під якимось приводом пропустили зі мною!
Мілорде, вам немає про що хвилюватись, усміхнувся чернець, у замку живе одна так би мовити е-е славна дівчина, для якої я є духівником. Тож щоразу після сповіді на мене чекає там добра вечеря Ну ось ми й на місці Ще за сотню ярдів9 од замкових воріт велетень громовим голосом заревів: Герберте Ліндсею, головний вартовий воріт замку Ноттінґем! Хай буде з тобою благословення нашого покровителя святого Бенедикта! І пошле він усілякі блага тобі і твоїм домочадцям! Нам треба ввійти! Зі мною тут двоє друзів: один із них бажає перемовитися з твоїм господарем про дуже важливі справи, а іншому не завадить підкріпитися й відпочити. А я, коли мені буде дозволено, дам твоїй доньці Мод ті духовні напучення, яких вона, безперечно, потребує Чи впізнав ти мене?
Це ви, брате Тук? Як можна не впізнати справжнього скарбу Лінтонського абатства? долинуло з-за ворітних ґрат щире привітання. Ласкаво просимо вас до Ноттінґема!
Після цих слів швидко опустився звідний міст. Шлях до замку був вільний.
Сер барон нині не в гуморі і вже пішов у свої покої, шепнув лицареві брамник. Я би радив вашій милості відкласти побачення до ранку
Либонь, нездужає? посміхнувся чернець.
Баронові дошкуляє подагра, скрушно похитав головою Ліндсей. Біснується і скрегоче зубами Відколи у Святій Землі10 його було поранено сарацинською шаблею, геть утратив терпець, а що вже казати про глузд
Мені байдуже до хвороб барона Фіц-Олвіна і начхати на його шаленство, наполягав на своєму сер Аллан, я хотів би побачитися з ним негайно!
Про мене, як собі хочете! сторож знизав плечима і покликав слугу, що пробігав повз: Агов, Тристане! Який настрій у його світлості?
Гірше не може бути перелякано відповів хлопчина.
Раджу вам усе ж зачекати, сер Аллан
Накажи провести мене до нього негайно, перервав лицар, я не чекатиму ні секунди.
Брамник пригнічено перехрестився, дивлячись на постаті лицаря і юного слуги, що видніли вдалині.
Тристан приречено плентався поряд із лицарем, тремтячи як осика, він дуже радів, що вислизнув із кігтів розлюченого барона, а тепер змушений був знову повертатися до нього, мов до клітки з тигром.
На вашу милість чекають? боязко спитав слуга.
Ні.
Чи не дозволите ви мені попередити господаря?
Навіть не намагайся, сердито відповів лицар.
Тоді ми загинули, зітхнув Тристан. Обидва.
А чернець і Робін Гуд тим часом увійшли до хитромудрого лабіринту з численних переходів, коридорів та сходів, у якому сам юнак неодмінно заблукав би. Але брат Тук чудово орієнтувався і почувався в Ноттінґемському замку, як удома у своєму абатстві. Нарешті трохи самовдоволено, як людина, що має на те право, він постукав у двері невеличкого покою.
Увійдіть! почувся мелодійний дівочий голосок.
Гості ввійшли. Щойно гарненька сімнадцятирічна Мод забачила ченця-здорованя, як хутко кинулася до нього, сяючи кокетливою, доброзичливою усмішкою.
«Он воно що! посміхнувся Робін. Яка гарнісінька християнка: оченята блищать, коралові вуста горять, як жар, а скільки грайливості готовий закластися: брат Тук має собі тут найкраще духовне чадо з усіх, яких я будь-коли бачив»
Метка дівчина хутко накрила стіл, і вони всілися за трапезу. З невинним виглядом наминаючи частунок, Робін одразу помітив, що манерами брат-бенедиктинець не надто нагадує суворого духівника.
Серед родичів іноді бувають до певної міри близькі й приязні стосунки. І в тому немає нічого непристойного, зауважив чернець, запихаючи до рота чималий шматок.
Еге, то ви з міс Мод рідня?
Авжеж! Мій дід був старшим сином одного з небожів троюрідного брата її двоюрідної бабусі.
Ну, тоді з родичанням усе зрозуміло розсміявся Робін.
Саме в розпалі застілля двері несподівано відчинились, і на порозі постали вартові.
Ви супутники сера лицаря? суворо поцікавився начальник варти.