Батьку! Робін стрілою збіг сходами. Я бачив у вікно: ці негідники наклали перед дверима купу хмизу вочевидь, збираються підпалити. Їх семеро, не рахуючи пораненого.
Синку, повертайся нагору, незворушно звелів Ґілберт. А тепер, в імя святого Бенедикта, відчиняйте, святий отче!
Відступивши вбік, чернець-здоровань одсунув засуви і тут-таки, перестрибнувши купу хмизу біля дверей, у хатину ввірвався перший розбійник. Та не встиг він ступити й кроку, як у горло йому вчепився вовкодав Ланс, а ломаччя в руках слуги і ченця обсипало його потилицю градом ударів. Ватажок бандитів повалився на підлогу. Така ж доля спіткала і двох наступних волоцюг.
Проте четверо вцілілих зуміли-таки прорватися в дім. У вітальні завязалася запекла штурхобочна бійка. Лісник, помітивши, що непрохані гості чомусь досі не пориваються скористатися своїми мечами та короткими списами, і сам вирішив не доводити справу до кровопролиття. Він дозволив ломакам ченця та Лінкольна добряче походити по ребрах і хребтах прибічників барона Фіц-Олвіна.
Робінові дуже кортіло й собі встряти в бійку. Не послухавшись батька, він побіг униз, розмахуючи своїм луком. У той же час один із розбійників, дужий, як Геркулес, заступив юнакові шлях і змахнув списом, цілячись просто йому в груди. Лінкольн, пильно слідкуючи за всім, що діялося навколо, одним помахом своєї коляки вклав убивцю на підлогу.
Де троє, там і четверо! зі сміхом вигукнув старий слуга.
Залишалися ще троє розбійників, та й ті вже ледве трималися на ногах так щедро чернець-здоровань гостив їх ударами своєї деренової патериці.
Поки Лінкольн надійно звязував руки й ноги лиходіям, зясувалося, що один із них уже встиг віддати Богові душу. Тим часом лісник намагався втихомирити вовкодава, що досі висів на карку ватажка зграї. Розбійник хрипів і судомно борсався, спливаючи кровю і силкуючись дістати мечем черево пса, але той тільки міцніше стискав ікла.
У запалі сутички ніхто, крім Робіна, не помітив, як у дім, хитаючись і розмахуючи мечем, увійшов поранений, якого спільники вивудили з діжки з водою і поклали ледь живого на траву, де той поволі прийшов до тями.
Батьку! скрикнув юнак. Стережися!
Цей гучний крик пес, вочевидь, сприйняв як заклик до дії лютим ривком Ланс остаточно роздер розбійникові горлянку і з гарчанням побіг до лісника.
Невдовзі все було скінчено: слуга зачинив двері на засуви. Поранений, діставши ще одного добрячого удару палицею, зі стогоном повалився додолу і знову знепритомнів. Решту лиходіїв було міцно звязано. Переконавшись, що їхній ватажок мертвий, ті, хто ще володів язиком, заблагали пощади.
Я свою справу зробив, весело мовив чернець, як слід облатавши розбійникам боки. Він відсапнув і поставив свою палицю в куток. Тепер ваша доля, єретики, в руках господаря цього дому.
А в ті часи були такі звичаї, що Ґілберт Гед мав право власницького суду, тобто міг обрати будь-яке покарання аж до смертної кари тим, хто зазіхнув на його житло. Однак лісник не був прихильником кровопролиття, тож вирішив інакше. Він звелів Лінкольнові і здорованеві-бенедиктинцю скрутити негідників одним міцним мотузком, одвести їх у найглибші нетрі й там покинути напризволяще, щоб у них знайшовся час для роздумів про своє неправедне життя.
Але тієї миті, коли слуга вже збирався долучити пораненого Робіном розбійника до загального гурту, той відштовхнув його вцілілою рукою і прохрипів:
Ґілберте, я маю тобі дещо сказати, перш ніж помру!
Ти брудна невдячна свиня, з презирством процідив лісник, проте підійшов ближче, тебе варто було би повісити першого, а я сам привів тебе до свого дому!
Вислухай мене, пробурмотів поранений, це важливо Робін, твій син Він був народжений Очі чоловіка закочувалися, сили зраджували його.
Кажи! Лісник схвильовано схилився над помираючим.
Нехай усі вийдуть
Ми й так самі. Старий чернець нас не чує, а Лінкольн коло свого заклопотаний Що ти можеш знати про Робіна, негіднику?!
Ґілберте Голос пораненого став зовсім тихим. Я заподіяв тобі багато зла але не дай мені померти я задихаюся відживи мене, хоч ненадовго, щоб я міг тобі все розповісти
Лісник випростався, роззираючись серед безладу, що панував у вітальні. Він міркував, як би перенести розбійника на лаву, але той, вирішивши, що його залишають помирати на самоті, знову захрипів: