Ґілберте, хіба ти не впізнав мене? Поглянь це ж я, твій шваґер Роланд Рітсон Змилуйся, дай мені попрощатися з Меґґі!
Матір Божа! Ти Роланд?
Ґілберт Гед став на коліна біля вмираючого, але рідного брата його коханої дружини вже знову накрив морок
5
Решта цієї тривожної ночі минула спокійно; до ранку в лісниковій хижі не спав тільки Ґілберт Гед. Рітсон більше не приходив до тями. Його поклали в Лінкольновій комірчині, по тому як Марґарет мовчки обмила братові рани, насилу стримуючи сльози на очах. Вона заледве впізнала в цьому постарілому чоловікові веселуна Роланда, за яким так сумувала всі ці роки. Вона не стала питати в чоловіка, чого він так терпляче очікує, сидячи біля того, хто був уже на Божій дорозі.
Минали години, і Ґілберт благав Бога тільки про одне: аби його нещасний заблуканий шваґер нарешті опритомнів. Господь зглянувся на нього вдосвіта повіки Рітсона ледь здригнулись, і поранений розплющив очі. А потім його тремтяча рука покаянно простяглася до Ґілберта Геда.
Чи пробачив ти мені? ледь чутно прошелестів Рітсон.
Спершу ти мені все розкажеш суворо відповів лісник.
Згори долинули кроки, почувся життєрадісний Робінів голос:
Батьку, ти не спиш? Ми з сером Алланом вирушаємо до Ноттінґема і хочемо попрощатися з тобою. З нами також бенедиктинець він має якусь богоугодну справу в місті
Гед зайшов до вітальні, щоби нашвидку обійняти сина, дуже вже поспішав вислухати те, що збирався повідомити йому Рітсон. Нарешті вхідні двері було зачинено, і лісник повернувся до комірчини, відіславши слугу. Жінки й старий чернець іще спали, натомлені подіями бурхливої ночі.
Нарешті ми самі, і я готовий тебе вислухати, мовив Ґілберт, знову сідаючи в головах у Рітсона.
Барон Фіц-Олвін наказав схопити лицаря і молоду пані, почав шваґер. Наш ватажок, якого розтерзав твій пес, був найвідданішим із його слуг, а баронові не до вподоби кохання його дочки і сера Аллана Клера. Він хоче видати Крістабель за іншого. Ось чому я опинився біля твоїх дверей, Ґілберте Знай лицареві загрожує смертельна небезпека
Та кажи нарешті про Робіна!
Не квапся, ліснику Чверть століття тому я став на службу до молодого лицаря Філіпа Фіц-Ута, барона Безанта. Цей титул дарував моєму панові король Генріх за заслуги у війні у Франції. У барона був старший брат, сер Роберт, який отримав у спадок від їхнього батька, знатного графа Гантінґдона, величезний статок і відоме прізвище Невдовзі померла його дружина, залишивши йому єдиного сина слабкого здоровям хлопчика, якого сер Роберт палко любив. Горе і хвороби підточили сили старшого з братів, і перед смертю він доручив піклування про свого сина, єдиного прямого спадкоємця давнього роду, братові Філіпу Не квап мене, Ґілберте, дай перевести дух, попрохав умирущий, я скажу тобі все, як на сповіді І от мій господар, забувши, що він заприсягся своєму братові на святому розпятті, все ж вирішив спекатися цієї дитини занадто спокусливими виявилися безмірне багатство і гучний титул. Убити хлопчика він не наважився, відкрито позбавити малого прав спадкоємства також не міг. І тоді підступний сер Філіп вирішив підштовхнути племінника до загибелі іншим способом повільною отрутою, падінням із коня, раптовим погіршенням здоровя. Це й мусив зробити я, доки графа не буде в країні, щоби не викликати зайвих підозр Однак хлопчина виявився живучим, до того ж численна челядь постійно пильнувала його Поранений Рітсон застогнав і попросив пити.
Подавши шваґрові води, Гед знову всівся поруч, насилу стримуючи нетерпіння.
Ба більше здоровя сера Роберта-молодшого щодень поліпшувалося. Наближаючись до свого шістнадцятиріччя, він ставав більш життєрадісним і перетворювався на справжнього молодого лицаря Я вдавався до різноманітніших способів розбестити і знесилити його молоду душу. Скажені гонитви на полюванні за будь-якої погоди, брудні придорожні шинки, виснажливі пиятики в замку, що тривали до ранку, а іноді по кілька днів Чесно кажучи, Ґілберте, я готовий був задушити хлопця власними руками, але він так мені довіряв! Поступово і я відчув до нього прихильність. Іноді мені навіть спадало на думку розірвати мерзенну угоду з господарем, наплювавши на обіцяну солідну винагороду Але доля розсудила інакше. Якось я помітив, що мій молодий пан змінився: втратив звичайну жвавість, став уникати жіночого товариства, годинами сумно блукав замком Я потайки почав спостерігати за ним. І от одного разу під час кінної прогулянки лісом ми спинилися на галявині, щоби дати коням перепочити. Сер Роберт сказав мені: «Роланде, почекайте мене тут, я трохи пройдуся» «Як зволите, ваша світлосте», відповів я йому, а сам, припнувши коней, побіг слідом Коли ж у суцільній стіні з дерев зявився просвіт, до моїх вух долинув ніжний дівочий голосок. Мій підопічний теж був тут голубки воркували в затінку. «Он воно що! сказав я собі. Ця новина в жодному разі не потішить сера Філіпа! Це ж треба наш Роберт закохався!» Проте хоч як старанно я прислухався, причаївшись у кущах, а таємниця не відкрилася мені ані на волосину Сонце вже котилося на захід, його світлість супроводив дівчину до узлісся, де її дожидав слуга з двома кіньми, а потім швидкою ходою рушив у напрямі нашої стоянки. Я випередив сера Роберта, покартав за тривалу відсутність, з тим ми й повернулися в замок