Тієї ночі в його любощах знову було стільки запалу й жаги, що я мало не сказала: «Ти нагадуєш мені людину, яка пє більше, ніж їй того хочеться, наче має опинитись у безводній пустелі».
Так, я, безперечно, кохаю його. Коли він лежить отак із заплющеними очима, я намагаюсь уявити собі ту, іншу. Чи вона гарна? Чи молода? Чи схожа на мене? Я завважила, що Яцек залюбки накидає оком на Люсю Чарноцьку, а Люся такого ж типу, як я.
Зненацька я спитала:
А скажи, Яцеку, ти кохав колись раніше?
Повіки йому сіпнулись, проте він усміхнувся, не розтуляючи їх.
І колись, і тепер, і завжди кохатиму.
Ти не крути адже знаєш, про що я питаю. Чи кохав ти іншу жінку?
Яцек довго мовчав, нарешті відповів:
Один раз Давно вже Здавалося, що кохав
Серце в мене закалатало дужче я зрозуміла, що він каже про неї. Безсумнівно: Яцек не підозрює, що я про щось догадуюсь. Отже, треба кувати залізо, поки гаряче.
А чому ти сказав «здавалося»? недбало запитала знову.
Бо то не було справжнє почуття. Коротке запаморочення та й годі.
А вона?
Що «вона»?
Вона тебе кохала?
Яцек закопилив губу і відказав:
Можливо Не знаю Мабуть, що ні.
Ви були коханцями? спитала я без притиску.
Чоловік скоса глянув на мене.
Облишмо цю розмову. Вона мені не вельми приємна.
Гаразд, погодилась я. Хочу тільки знати, чи ти з нею стрічаєшся?
З якої б то речі? знизав плечима він. Я не бачив її вже багато років.
Він, як видно, не дуже повірив, що я так легко залишу цю тему, бо подивився на годинник і сказав, що час уже спати. Отож він пішов до себе, а я до пізньої ночі не могла заснути й сушила собі голову тим, як мені діяти далі.
Найлегше було б поговорити з ним по щирості і сказати просто у вічі: «Я повелася нечесно. Відкрила листа, адресованого тобі, і з нього дізналася, що ти двоєженець, що ти вже мав дружину і обдурив мене, видавши себе за парубка. Отож я маю право вимагати пояснень».
Цікаво, як повівся б тоді Яцек? З його вразливістю, з його гіпертрофованим почуттям власної гідності Передусім, із суто чоловічою логікою, він вичитав би мені за отого листа, що його я так необачно відкрила. А тоді, виведений на чисту воду, скомпрометований і принижений, можливо, й зненавидів би мене за те, що я підступно виявила його таємницю. Може, покинув би мене й вернувся до тієї жінки? А то й хто зна чи не пустив би собі кулю в лоба?
Звісно, я могла б запобігти цьому, могла б запевнити його, що мої почуття до нього лишилися незмінні, і допомогти йому дати відсіч тій шантажистці. Та в кожному разі ця ганебна історія назавжди запала б між нами чорною тінню. Сама думка про те, що я знаю про його злочин, зрештою викликала б у ньому неприязнь до мене. Адже Яцек ніколи більше не міг би дорікнути мені ані словом: боявся б, що я нагадаю про його двоєженство.
Ні, в жодному разі не можна натякати, що мені про це щось відомо.
І тільки десь перед ранком у мене сяйнула щаслива думка: дядько Альбін Нєментовський ось єдина людина, до якої можна звернутися за порадою.
Середа
Боже, який жахливий день! Яцек, звичайно, пішов на те побачення. Всі мої хитрощі були марні. Коли виходив з дому об одинадцятій, я попрохала його прислати назад машину, сподіваючись дізнатись од водія, в якому готелі був Яцек. Але він взагалі не поїхав своєю машиною: у вікно я бачила, що сів у таксі.
«Б» то може бути перша літера як імені, так і прізвища. На мою думку, варті уваги три великих готелі: «Європейський», «Брістоль» і «Полонія». В котрому вона мешкає? Хоча б знати, скільки їй років і яка вона з себе
Дядько Альбін не мав телефону, і мені довелося їхати аж на Жолібож,[2] аби лиш довідатися, чи він вдома. Я чекала на сходах понад годину і дуже змерзла. До того ж неабияк потерпала, щоб хтось мене там не побачив. А то батьки мене добре насварили б. Зрештою я залишила дядькові свою візитну картку і на ній написала, що приїду ще раз о шостій.
Яцек прийшов обідати дуже знервований. Я помітила, що він намагається вдати, ніби їсть з апетитом. Мені аж плакати хотілось. Після обіду зненацька сказав:
Сьогодні ввечері їду до Парижа.
Я заніміла. Адже це могло означати щось дуже погане. Він, мабуть, помітив, що я зблідла, бо швидко додав:
Їду всього на три дні.
Це обовязково? спитала я. Доконче маєш їхати саме тепер?
Він удавано здивувався.