Всего за 115 руб. Купить полную версию
Не можна отак побіжно судити про людей. Ми не знаємо суті справи. Не знаємо мотивів, якими керувався цей чоловік. У житті часом складаються ситуації, коли стаєш їх жертвою.
Він завжди був добросердий і поблажливий до інших. Та це вже надміру. Чи, може, вже тоді, захищаючи директора, він шукав виправдання для себе?
Тепер я пригадала собі й деякі інші випадки, що свідчили про переміни в його настрої. Ось хоч би, наприклад, радіо. Досі Яцек не любив слухати його і вмикав лише тоді, як мав виступати Гітлер, або Чемберлен, або якийсь інший державний діяч. Винятки робив лише для концертів найвидатніших митців. А от останніми днями, тільки-но ми залишаємося вдвох, як він, немовби прагнучи уникнути розмови, вмикає першу-ліпшу передачу і з цікавістю слухає.
І ще одне. Не можна сказати, що він почав мене любити палкіше, але почуття його тепер стало бурхливіше й нестримніше. Давно вже він не цілував і не обіймав мене так палко. Все це мало б насторожити мене раніш, але тільки отой жахливий лист зняв з моїх очей полуду.
На що мені сподіватися? З якого боку підійти до цієї справи? Я розумію, що Яцек таки міг колись одружитися. Судячи з почерку, характеру її листа, з паперу, з окремих висловів, ця жінка належить до вищого світу. Та й, зрештою, з іншими жінками Яцек просто не знався. Він не полюбляв товариства всіляких «дівчаток», танцюристок, акторок. Напевне, коли брав шлюб з тією жінкою, думав прожити разом ціле життя. Що я знаю далі? Знаю, що вона його покинула і аж донедавна він нічого не відав про її долю. Либонь, утекла з якимсь коханцем, а тепер оце повернулась і шантажує Яцека.
То чого ж вона може вимагати? Одне з двох: або грошей, або щоб він повернувся до неї. Якщо вже вона спромоглася його розшукати, то напевне знає і те, що батьки мої заможні. Тато, напевне, погодиться на будь-які умови, аби лиш уникнути скандалу. Проте з листа випливає, що тій паскудній жінці потрібен Яцек. А такого в жодному разі не можна допустити. Це б таки мене скомпрометувало.
Я придивлялася до Яцека. І що довше придивлялася, то рішучіше запевняла себе, що не віддам його жодній іншій. Це тому, що кохаю його й без нього не уявляю собі життя. Ніколи й не мріяла про кращого чоловіка. А який він тактовний, який врівноважений, який показний!.. Коли заходиш з ним до якого салону чи ресторану, то нема жінки, що не звернула б на нього уваги, нема чоловіка, що не сказав би собі: «Cest quelquun»[1].
Всі, абсолютно всі заздрять мені. Навіть Буба, що вискочила-таки за князя, залюбки помінялася б зі мною. Яцек хоч і не красень, але є в ньому щось від Гаррі Купера. Ота особлива чоловіча принадність. Буба та й інші дехто знаходять у нього якісь надзвичайні здібності й можливості. Ну що ж, не мені виводити їх з омани. Зрештою, Яцекові вже тридцять два роки. Та й хіба від чоловіка тільки того вимагається? В кожному разі, я б не проміняла Яцека на когось іншого. Ось, наприклад, Тото: хоч який він багатий, та хто ж би міг витримати його неврастенію, химери та вічне неробство. Якби відібрати в нього гроші й графський титул, залишилося б чистісіньке аніщо. Як приятель і товариш до розваг Тото дуже милий, так би мовити, навіть незамінний, але ж чоловік то зовсім інше.
Треба було за всяку ціну вивідати в Яцека про ту жінку, та щойно я розтуляла вуста, аби щось запитати, він випереджав мене чи то пестощами, чи то якоюсь пустою балачкою. За столом, зважаючи на присутність тітки Магдалени, теж не могло бути й мови про якісь розпити. Як на перший погляд, Яцек був у доброму гуморі, жартував з тіткою, розповідав нові анекдоти про різних можновладців, цікавився світськими плітками. А після кави сказав:
Маю ще написати дещо
Я дуже добре його знаю і одразу зрозуміла, що в нього на думці. Тим-то й не дала йому закінчити:
Але потім приходь сказати мені на добраніч.
Яцек хотів якось відкрутитися, та, по-перше, це йому не випадало, бо вже тричі поспіль не бажав мені доброї ночі, а по-друге, я сказала ті слова з таким натяком і так приспустила вії, що він, як завжди, мусив скоритися.
Авжеж, Ганечко, шепнув Яцек, наче тільки про те й мріяв.
Які ж вони все-таки безпорадні перед нами, ці чоловіки! Щоправда, мені всього лише двадцять три роки, і, коли б хто сказав, що я вродлива, це не була б для мене новина.
Тієї ночі в його любощах знову було стільки запалу й жаги, що я мало не сказала: «Ти нагадуєш мені людину, яка пє більше, ніж їй того хочеться, наче має опинитись у безводній пустелі».