Я аж заніміла, а він провадив далі:
Було б навіть нелюбязно з мого боку, якби я вдавав, що не розумію ваших намірів. І коли я чимось і завдячую Гальшці, то оце, власне, тим, що вона вас до мене прислала.
Я не тямилася з обурення. Спершу хотіла була одразу піти, але не могла ж я залишити його при думці, що його підозра справедлива! Це-то я мала б удаватися до таких способів, аби спізнати ще одного чоловіка!
Коли я побачила, що мої запевнення анітрохи його не переконали, то вирішила детально переказати йому мою розмову з Гальшкою. Пан Тоннор вислухав мене з великою цікавістю і, здається, врешті повірив. Дуже з того сміявся і запевняв мене, що ніякий він не таємничий та підступний ловець жінок, що Гальшку анітрохи не кохає і не може збагнути, навіщо вона затіяла всю цю інтригу.
Він вибачився за свої підозри й так мило мене перепрошував, що поступово я перестала на нього гніватись. Він розповів мені дещо, з чого я зрозуміла, що не він переслідує Гальшку, а скоріше вона його.
Потім пан Тоннор розповів про себе. Виявилося, що він зовсім не авантюрист, а представник кількох іноземних фірм, у нього тут своя контора, він щоразу виїздить до Франції, Англії і Німеччини, має власного автомобіля. Та кретинка напевне знала про це все, і я не розумію, нащо вона понавигадувала про нього стільки дурниць. Тоннор виявився дуже дотепним і милим співрозмовником. Єдине, що Гальшка не збрехала: цей чоловік справді свавільний. Під час розмови він раз по раз брав мою руку й тримав її у своїх руках. Мені просто незручно було випручуватись. А він тримав мою руку й не пускав. Здавалося, не помічав навіть, як я силкуюся її вивільнити.
Розмова була така приємна, що я й не помітила, що вже десята година. На щастя, він сам звернув на це увагу, бо підвівся і сказав, що саме на десяту в нього призначено одну справу.
Подаючи мені хутро, він запитав:
Коли я знову вас побачу?
Я, звісно, відповіла, що ніколи, відтак додала:
А помешкання у вас гарне.
Тоді він сказав:
Десь близько шостої я майже завжди вдома. Отож, чекатиму на ваш дзвінок.
Прощавайте, кивнула я йому і вийшла.
На сходах мені стрілася вельми гожа жінка. Я б не звернула на неї уваги, якби не її запаморочливе вбрання. Жакет trois quart[3] з шиншили і дуже елегантний чорний капелюшок з яскраво-червоним пером. Коси мала руді (певна річ, фарбовані), а своєю тендітною статурою трохи скидалася на Клару Бау.
Я не помилилася: вона йшла до нього. Він, либонь, хтозна-який бабій. Та найгірше з цього всього те, що я забула взяти Гальщині листи. Нічого не вдієш, доведеться прийти ще раз. Він, звісно, бозна-що про мене подумає, одначе іншої ради нема.
З дядьковим дорученням я впоралася вельми спритно. Я дала Тото пятсот злотих і попрохала його зіграти в покер на мій кошт, бо мені, мовляв, приснилося, що він має виграти для мене багато грошей. Простодушний Тото не добачив у тім ніякого підступу й залюбки погодився. Навіть пообіцяв того ж таки вечора піти до картярні. Гадаю, що пяти сотень дядькові вистачить. Він зателефонував мені десь о третій і сказав, що ніяких суттєвих новин поки що нема. Це мене дуже засмутило.
На обіді було щось із двадцять осіб. Як звичайно, страви подавали пречудові й вина добірні. Я завважила, що Гальшка, попри всі свої солоденькі усмішки, позирає на мене занепокоєно. Нікчемна лицемірка! До того ж у неї новий перстенець із сапфіром. Звідки б це?
Тільки-но всі підвелися від столу і ми з нею залишилися наодинці, Гальшка пошепки мовила:
Щось ти мені нічого не кажеш. Я помираю з цікавості. Ти була у нього?
Вона благально зазирала мені в очі, а я, вдаючи байдужість, відказала:
Звісно, що була.
То що? Ну кажи ж хутчій!
Він пообіцяв оддати мені твої листи.
І ти думаєш, оддасть?
Гадаю, що так. Тільки я не поділяю твоєї думки про цього добродія. Мені він не видався шалапутом. Цілком культурна людина і поводиться як джентльмен.
В Гальщиних очах блиснув неспокій.
Ти довго у нього була?
Кілька хвилин.
Це її ніби заспокоїло.
О моя люба! Тим-то ти й не поділяєш моєї думки. От якби ти знала його так, як я
Я знизала плечима.
О, можеш повірити, мені це байдуже. Він справді гарний з себе, але ж ти добре знаєш, що я вірна Яцекові.
Я зумисне проказала це з притиском, щоб подратувати її.
А в який спосіб він поверне ті листи?
Можеш не турбуватися, відказала я. Спосіб не має значення. Можу послати до нього Юзефа або першого-ліпшого розсильного. Я трохи помовчала й додала: А може, й сама до нього піду.