Всего за 129 руб. Купить полную версию
А я вам кажу, що король помре. Можете давати порошки й інші ліки все одно нічого не поможе.
Головою ручуся, що король не протягне й тижня
Мацюсь не слухав більше. Прожогом кинувся він через коридор, через два великі королівські покої і захеканий вбіг до батькової спальні.
Король лежав на ліжку страшенно блідий і тяжко дихав. А біля нього сидів той самий лікар, який і Мацюся лікував, коли Мацюсь нездужав.
Тату, татусю! скрикнув плачучи Мацюсь. Я не хочу, щоб ти помер!
Король розплющив очі й сумно глянув на сина.
І я не хочу вмирати, сказав король тихо. Не хочу тебе, синку, самого лишати на світі.
Лікар посадовив Мацюся собі на коліна більше вони вже ні про що не говорили.
А Мацюсь пригадав, що одного разу він уже сидів отак біля ліжка. Тоді батько держав його на колінах, а на ліжку лежала матуся, така ж бліда, і так само важко дихала.
«Тато вмре, як і матуся вмерла», подумав Мацюсь.
І страшний сум здавив йому груди, а разом з тим гнів і образа на міністрів, які зараз там глузують з нього, Мацюся, і з смерті його татка.
«Ось я їм оддячу, як стану королем!» подумав Мацюсь.
Розділ другий
Похорон короля відбувся дуже пишно. Ліхтарі були загорнуті в чорний креп. Дзвонили всі дзвони. Оркестр грав похоронний марш. Їхали гармати, йшло військо. Спеціальні поїзди навезли повнісінько квітів з теплих країн. Усі були страшенно засмучені. А газети писали, що весь народ оплакує улюбленого короля.
Мацюсь сидів сумний у своїй кімнаті, бо хоч він і мав стати королем, однак утратив батька й тепер у нього не лишилося нікого в усьому світі. Він згадував свою матір; це вона кликала його Мацюсем. Хоч мама його називалася королевою, проте зовсім не була гордовитою. Вона гралася з ним, складала кубики, розповідала казки, показувала в книжках малюнки. З батьком Мацюсь бачився зрідка, бо король часто виїздив до війська чи в гості, приймав різних королів або засідав на нарадах. Проте й король, бувало, вибирав для Мацюся вільну хвилинку: пограється з ним у кеглі, вирушить на прогулянку в довгі алеї королівського саду сам на коні, а Мацюсь верхи на поні. А тепер що буде? Завжди цей нудний іноземний вихователь, з таким виразом обличчя, наче він щойно випив склянку міцного оцту. І взагалі, чи приємно бути королем? Певно, що ні. Якби справді була війна, то можна було б принаймні битися. Але що королю робити в мирний час?
Сумно ставало Мацюсеві й тоді, коли він сидів самотній у своїй кімнаті, й тоді, коли через ґрати королівського саду дивився на веселі забави дітей королівської служби. Він бачив, як семеро хлопчаків гралися в солдатів. І завжди вів їх в атаку, муштрував і командував ними невисокий, дуже веселий хлопчисько на імя Фелек. Так його звали приятелі.
Багато разів Мацюсь хотів покликати Фелека і хоча б через ґрати трохи поговорити з ним, але не був певний, чи це можна й зручно робити, та й не знав, що сказати й як розпочати ту розмову.
Тим часом по всіх вулицях було розклеєно величезні обяви про те, що Мацюсь став королем, що він вітає своїх підданих, що міністри лишаються ті ж самі й допомагатимуть молодому королю в його роботі. В усіх магазинах були виставлені фотографії Мацюся. Мацюсь верхи на поні. Мацюсь у матроському вбранні. Мацюсь у військовому мундирі. Мацюсь під час огляду військ. У кінотеатрах теж показували Мацюся. В усіх ілюстрованих журналах, вітчизняних і закордонних скрізь був Мацюсь.
І треба сказати відверто: любили Мацюся всі. Дорослі жаліли, що такий малюк втратив батьків. Хлопці раділи, що знайшовся серед них хоч один, якого всі мусять слухатися, перед яким навіть генерали повинні стояти струнко, а солдати брати «на караул». Дівчаткам просто подобався маленький король на зграбному коникові. Та найбільше любили Мацюся сироти.
Коли ще була жива королева, вона завжди на свято посилала в будинки сиріт цукерки. Після її смерті король наказав, щоб цукерки й надалі туди надсилали. І хоч Мацюсь про це не знав, від його імені давно вже надходили сиротам солодощі та іграшки. [То вже згодом, по роках, Мацюсь зрозумів, що коли є відповідна стаття в бюджеті, можна зробити людям чимало приємного, навіть про те не знаючи.]
Десь через півроку після того, як Мацюсь вступив на трон, стався один випадок, який приніс йому велику популярність. Тобто всі про нього говорили, але не тому, що він був королем, а тому, що зробив усім велику приємність.