Всего за 129 руб. Купить полную версию
Десь через півроку після того, як Мацюсь вступив на трон, стався один випадок, який приніс йому велику популярність. Тобто всі про нього говорили, але не тому, що він був королем, а тому, що зробив усім велику приємність.
Отож розкажу, як це трапилось.
Мацюсь через свого лікаря домігся дозволу прогулюватися по місту пішки. Але це ще не все. Він довго надокучав лікареві, щоб той хоч раз на тиждень одводив його до міського саду, де граються всі діти:
Я знаю, що в королівському саду гарно, але одному навіть у найгарнішому місці нудно.
Нарешті лікар пообіцяв звернутися через дворецького до палацового управління, щоб опікун короля на нараді міністрів взяв для короля Мацюся дозвіл на три таких прогулянки.
Може здатися дивним, що королю так важко вибратись на звичайнісіньку прогулянку. Додам лише, що дворецький тільки тому погодився клопотати, що лікар нещодавно вилікував його від отруєння несвіжою рибою. А палацове управління вже давненько домагалося грошей на будівництво стайні, якою мав користуватися й королівський опікун. Міністр внутрішніх справ погодився лише на зло міністрові фінансів. Адже за кожну королівську прогулянку поліції давали три тисячі дукатів, а санітарному управлінню діжку одеколону й тисячу дукатів золотом. Перед кожною такою прогулянкою двісті чоловіків і сто жінок дбайливо прибирали сад. Підмітали доріжки, фарбували лавки, поливали алеї одеколоном і витирали пил з дерев та листочків. Лікарі доглядали, щоб було чисто, щоб ніде не куріло, бо бруд і курява шкідливі для здоровя. А поліція пильнувала, щоб під час прогулянок у саду не зявилися хулігани, які штовхаються, кидаються камінням, бються й страшенно галасують.
Король Мацюсь розважався чудово. Одягнений він був просто, й ніхто не міг пізнати його. Нікому навіть на думку не спадало, що король може прогулюватися у звичайнісінькому саду. Мацюсь двічі обійшов сад і попросив дозволу сісти на лавку біля майданчика, де гралися діти. Та тільки він сів, як до нього підійшла дівчинка й спитала:
Чи не бажаєте ви погратися з нами в коло?
Вона взяла Мацюся за руку і гра почалася.
Дівчатка співали різних пісень і кружляли в колі. А потім, коли збиралися почати нову гру, перша дівчинка запитала у Мацюся:
У вас є сестричка?
Ні, нема.
А хто ваш тато?
Мій татусь помер, він був королем.
Дівчинка, мабуть, подумала, що Мацюсь жартує, бо засміялася й сказала:
Якби мій татко був королем, він купив би мені ляльку, величезну, аж до стелі.
Король Мацюсь узнав, що батько дівчинки служить капітаном пожежної охорони, що зветься вона Іренкою і дуже любить пожежників, які часом катають її на коні.
Мацюсь охоче зостався б у саду й далі, та мав дозвіл гуляти тільки до четвертої години двадцяти хвилин сорока трьох секунд.
Нетерпляче ждав Мацюсь наступної прогулянки, але саме тоді пішов дощ, і дорослі побоювалися за його здоровя.
А іншого разу сталося таке. Мацюсь знову грався в коло з дівчатками, аж тут до них підійшло кілька хлопчаків і один вигукнув:
Дивіться хлопець грається з дівчатами! і хлопчиська почали сміятися.
Король Мацюсь помітив, що й справді лише він грається в коло.
Ходи краще з нами гратися, сказав перший хлопець.
Мацюсь пильно глянув на нього. О, та це ж Фелек, той Фелек, з яким Мацюсь так давно хотів познайомитись. Фелек теж пильно подивився на Мацюся й закричав на весь голос:
Гляньте, який він схожий на короля Мацюся!
Мацюсеві стало страшенно соромно, коли всі почали дивитися на нього, і він хотів якнайшвидше втекти до адютанта, який теж, щоб його не пізнали, був одягнений у звичайний костюм. Та чи то кваплячись, чи соромлячись, Мацюсь упав і здер коліно.
На засіданні ради міністрів було ухвалено заборонити королю ходити в сад. Зрозуміло, треба виконувати всі королеві забаганки, але ходити в звичайний сад йому не можна. Там граються невиховані діти, які чіплялися до Мацюся й сміялися з нього, а рада міністрів не може дозволити, щоб з короля сміялися, бо це не личить королівській честі.
Страшенно засмутився Мацюсь і довго думав про дві свої веселі прогулянки до звичайного саду, поки раптом не згадав про Іренчину мрію. «Вона хоче мати ляльку, велику, аж до стелі». Ця думка не давала йому спокою. «Я король, отже, маю право наказувати. А тим часом я повинен чомусь усіх слухатись. Вчуся читати й писати, як і всі інші діти. Мушу мити вуха, шию й чистити зуби так само, як і вони. Таблиця множення однакова й для королів, і для інших. То навіщо ж мені бути королем?» Обурився Мацюсь і під час аудієнції зажадав дуже голосно від старшого міністра купити найбільшу ляльку, яка тільки є на світі, й надіслати Іренці.