Януш Корчак - Мацюсеві пригоди стр 6.

 Справді, сказав міністр звязку,  я навіть бачив поштові марки з фотографією такого маленького короля.

 Але, шановні панове,  вихопився міністр освіти,  це ж неможливо, щоб король не вмів ні писати, ні рахувати, щоб він не знав ні географії, ні граматики.

 Я теж так думаю,  сказав міністр фінансів.  Як же король робитиме підрахунки й даватиме розпорядження, скільки треба надрукувати нових грошей, коли він не знає таблиці множення?

 Найгірше, любі панове,  сказав військовий міністр,  що такого маленького короля ніхто не боятиметься. Як він дасть раду солдатам та генералам?

 Я вважаю,  сказав міністр внутрішніх справ,  що такого маленького короля не тільки солдати, а й взагалі ніхто не боятиметься. У нас не припинятимуться страйки та бунти. Я ні за що не ручуся, коли Мацюся зробити королем.

 Я не знаю, що буде,  сказав червоний від злості міністр юстиції. Знаю одне: закон вимагає, щоб після смерті короля трон посів його син.

 Але ж Мацюсь надто малий!  крикнули міністри хором.

І, мабуть, виникла б страшенна сварка, якби саме тоді не відчинилися двері й до залу не зайшов іноземний посол.

Може здатися дивним, що іноземний посол зявився на нараду міністрів, коли двері були замкнені на ключ. Проте маю сказати, що коли ходили кликати лікаря, то забули замкнути двері. Дехто навіть говорив потім, що це була зрада: міністр юстиції навмисне залишив двері відімкнутими, бо знав, що має прийти посол.

 Доброго вечора!  привітався посол.  Я прийшов від імені мого короля й вимагаю, щоб королем став Мацюсь Перший. Якщо ви не згодні, буде війна.

Премєр-міністр (а він старший міністр) дуже злякався, але вдав, що це його не турбує. Він написав на аркуші паперу синім олівцем: «Гаразд, хай буде війна» і подав цей папірець іноземному послові.

Той узяв аркушик, уклонився й сказав:

 Чудово, я напишу про це моєму урядові.

Саме тоді до залу зайшов лікар, і всі міністри почали його просити, щоб він урятував короля, бо може бути війна й нещастя, коли король помре.

 Я вже дав королю всі ліки, які знаю. Поставив банки і більше нічим не можу зарадити. Але варто покликати ще інших лікарів.

Міністри прислухалися до цієї поради й надумали запросити славетних лікарів рятувати короля. Вони вислали по них усі королівські автомобілі, а самі тим часом попросили у королівського кухаря вечеряти, бо були дуже голодні. Адже не знали вони, що нарада триватиме так довго, і тому не пообідали вдома.

Кухар подав срібні тарілки, налив у пляшки найкращого вина він хотів лишитися при дворі й після смерті старого короля.

Отож міністри їдять собі та пють, навіть стало їм весело, а в залі тим часом зібралися лікарі.

 Я гадаю,  мовив старий лікар з бородою,  що королю слід зробити операцію.

 А я думаю,  сказав другий лікар,  що королю варто покласти гарячий компрес і полоскати горло.

 І пити порошки,  додав славетний професор.

 Мабуть, краще краплі, вихопився четвертий лікар.

Кожний лікар мав при собі товсту книгу й показував колегам, що в його книжці зазначені зовсім інакші ліки проти такої хвороби.

Уже було пізно, і міністрам страшенно хотілося спати, але вони мали чекати, що скажуть лікарі.

І такий нечуваний гамір зчинився у королівському палаці, що маленький престолонаступник, син короля Мацюсь, уже двічі прокидався.

«Треба глянути, що там таке»,  подумав Мацюсь. Він устав з ліжка, хутенько одягнувся й вийшов у коридор.

Мацюсь затримався перед дверима їдальні, але не для того, щоб підслуховувати,  просто в королівському палаці клямки на дверях були так високо, що маленький Мацюсь не міг сам відчинити двері.

 Добре вино в короля!  кричав міністр фінансів.  Випємо ще, панове! Якщо Мацюсь стане королем, воно все одно йому не потрібне, бо дітям не можна пити вина.

 І сигари не можна дітям курити. Візьмімо трохи сигар собі додому!  голосно кричав міністр торгівлі.

 А як буде війна, мої любі, ручуся вам, що від цього палацу нічого не лишиться. Адже Мацюсь не захистить нас.

Міністри почали сміятися й кричати:

 Випиймо за здоровя нашого оборонця, великого короля Мацюся Першого!

Мацюсь не дуже розумів, про що вони говорили, хоч знав, що татусь хворіє і міністри часто збираються на наради. Але чому глузують з нього, Мацюся, чого називають його королем і що це за війна має бути цього він ніяк не міг збагнути. Ще сонний і трохи наляканий, пішов Мацюсь далі коридором і через двері до залу засідань почув іншу розмову: