Ті декілька днів і ночей дороги видалися герцогу Бретонському найбільшим пеклом у його житті. Навіть у ті короткі зупинки, які Пантьєвр робив на ніч, герцогу не дозволяли спішитись, не давали їжі чи достатньо води. Коли він просив пити, хтось із пантьєврівського супроводу виливав йому в обличчя з піввідра води, якою поїли коней. А залишений на морозі верхи, герцог навіть не мав змоги бодай трохи поспати.
Коли ж вашій милості, кривив губи Олівє де Пантьєвр, ще спаде на думку якась потреба, то нехай робить це на коні, нам на розвагу.
І герцог чи не із заздрістю поглянув на непритомного Рішара. Хоча б він позбавлений цього приниження!
У Палюо герцога закинули у камяний мішок, де від вогкості не можна було вільно дихати, а від нахабності зголоднілих пацюків спати. Дякувати Богу, йому вдалося повернути до тями Рішара. А потім вони із графом дЕтаном поспали по черзі, щільно притиснувшись один до одного, аби зігрітись.
За кілька днів, чи так здалося вязням, їх витягнули на світ Божий. Від голоду у голові паморочилося, від перебування у суцільній темряві очі нічого не бачили. Потім ще кілька днів жахливих пекельних перегонів і сну верхи на холоді й постійних знущань від Олівє де Пантьєвра, який із вигадливістю інквізиторського ката описував тортури, які чекають на герцога та його брата.
У похмурий й розпуклий грязюкою день наприкінці лютого розбитий і знесилений герцог Бретонський знову побачив перед собою стіни Шантосо і ненависні прапори Пантьєврів, що переможно й зухвало звилися над неприступним замком. Герцога стягнули з сідельника й потягли сходами нагору, у парадну залу замку. Стихла весела музика, розряджені у оксамит та брокати сеньйори й дами розступилися перед брудними, як біси, чоловіками, яких під руки тягли челядники у камзолах із гербами графів де Пантьєвр.
На почесному місці під гаптованим золотом і шовком балдахіном сиділа стара кульгава Маргарита де Кліссон. Герцога трьома ударами в спину змусили опуститись перед нею на коліна. Розряджений натовп васалів Пантьєврів охнув задоволено і здивовано водночас. Герцог підняв голову і замружив очі світло свічок і смолоскипів, якими освітлювали залу, видалося нестерпним його змученим очам. Якийсь дворянин засміявся у неголеному й брудному чоловікові мало хто пізнавав пихатого герцога Бретані.
Невже це ви, милий племіннику? на диво ласкаво розпливлась у посмішці Маргарита де Кліссон.
Чого ви від мене хочете? запитав герцог, ледве не падаючи обличчям униз від утоми.
Зречіться герцогського престолу. Зречіться, мій милий племіннику.
Зректися? Треба думати, на користь ваших зрадливих синів? ощирився герцог. Мало ваш батько, славний конетабль Франції, бив вас, мадам.
Маргарита побіліла, як смерть. Колись давно, коли батько герцога помер, лишивши малолітню дитину спадкоємцем герцогського престолу, Маргарита кинулася до свого батька, старого конетабля Франції Олівє де Кліссона, щоб умовити підтримати права її чоловіка, графа де Пантьєвра, і зректися присяги, яку той дав малолітньому Жану. Але конетабль так розгнівався, що хотів убити доньку. Тікаючи від гніву батька, Маргарита впала зі сходів, а відтоді залишилася кульгавою, як чортиця, на все життя.
Заткніть пельку! закричав запальний, не надто розумний Шарль де Пантьєвр, вихопивши меча із оздоблених коштовним камінням піхов. Ще півслова і жодного зречення не треба буде, бо я знесу вашу кляту голову власноруч!
Бачу, ви втратили останній розум, графе. Як і ви, мадам. Як і кожен дворянин, що присутній тут і дозволяє це неподобство, почувся спокійний, хоч і дуже стомлений, голос графа дЕтана. Який вам зиск від того, що мій брат зречеться? У мого брата три сини від законного шлюбу. Його сини, мої племінники онуки нашого благословенного короля. Навіть якщо ваше зухвальство сягне таких меж, що ви піднімете руку на герцога Бретані, вашого законного сюзерена, навряд дофін пробачить вам, що ви вбєте його племінників, дітей мого брата. Та навіть коли ви вбєте монсеньйора герцога, усіх його дітей та мене, згадайте, що наш брат Артюр де Рішмон у англійському полоні, і ви над його життям не владні. І над його спадковими правами ви не владні: він законний син законного шлюбу, мати його вдова, королева Англії, король Франції його двоюрідний дядько. А за прихильність Бретані англійський король негайно його відпустить з полону.