Я присягаюсь вам, мій сеньйоре, що я й брати мої віддані вам довіку і лише вашій волі покірні глухо вимовив Олівє, наче ті слова застрягали у нього в горлянці, як сухий хліб.
Добре, добре, кузене. Ваші клятви мене тішать. Коли б почути такі ж і від ваших відчайдушних братів, додав герцог, зустрівшись поглядом із досі насупленою, аж до кінчиків пальців недовірливою герцогинею.
Як глава роду, я присягаю на вірність і від імені моїх братів. А коли ваша воля, монсеньйоре, почути їх особисто, то з радістю передаю вам запрошення моєї матері, мадам Маргарити, прибути на свято в Шантосо, яке вона влаштовує за три дні.
Герцогиня Жанна зміряла Пантьєвра роздратованим поглядом. Свято в Шантосо! Стара Маргарита де Кліссон, графиня де Пантьєвр, тільки й чекає, аби підкласти герцогу у ліжко котрусь зі своїх дівчат, а потім нашіптувати за її допомогою вигідні їй рішення. Герцог, з погляду власної дружини, людина і так безвольна й слабка, він жодного рішення не ухвалить, допоки тричі не порадиться з братами, а головне з нею. Таких чоловіків жінки за льє впізнають, аж шкірою відчувають їх. От і приміряє кожна скороминуща коханка на свою зарозумілу голівку корону герцогині. А коханки з кожним роком усе молодші й молодші, остання, Одетта де Мюре, пятнадцятилітнє дівча, яке навіть доходило до відвертого зухвальства у розмовах із герцогинею. Герцог за кожну ніч із нею розраховувався дорогими подарунками: коштовними тканинами для суконь, перснями, міланськими хортами Герцогиня із огидою і, переборюючи природжену жадібність, перебирала ті рахунки із скарбничим: заплатити par le duc22. Важко ж було спекатись тої Одетти! Кого ж стара графиня де Пантьєвр хоче підкласти у герцогське ліжко цього разу: кривобоку дочку, племінницю чи просто гарну, віддану родині даму? Відпустити герцога в Шантосо рівнозначно втраті контролю над ним. Герцогиня Жанна озирнулася до свого чоловіка, всім своїм виглядом виказуючи невдоволення запрошенням молодого Пантьєвра. Погляд її блакитних очей став крижаним та колючим, вуста збіглися в тонку білу смужку. Проте висловити своє незадоволення вголос за такого велелюдного зібрання герцогиня все ж не посміла.
Герцог поквапився відповісти графу, що так і стояв навколішки.
Я з радістю прийму ваше запрошення, кузене. І підводьтесь, підводьтесь Немає жодного сенсу стояти на колінах.
Монсеньйоре, хіба ж ваш брат не супроводжуватиме вас?
Мій брат? Авжеж, Рішаре, ви поїдете зі мною. І не хвилюйтесь, швидко перебив герцог молодшого брата, що хотів щось заперечити. Ваша наречена нікуди від вас не втече. Гадаю, ми встигнемо повернутись у Ренн ще до того, як вона поскладає всі свої сукні у дорожні корфи в Беноні, чи куди ви там її відправили.
Замислений граф дЕтан вклонився, показуючи, що покірний волі брата. Та у той день його хвилювало геть не повернення юної нареченої. Їхній роман із Рене де Бретейль давно вже перестав бути таємницею для двору, навіть побожна герцогиня Жанна, що не терпіла легковажності серед своїх придворних дам, дала Рене спокій, упевнившись, що та отримала до своїх чіпких ручок графа дЕтана, а не її чоловіка. А герцогський двір тихо засичав плітками, чекаючи на невідворотне повернення принцеси Орлеанської та якусь необережність мадам де Бретейль, що подарувала б графу бастарда. Рішар знав, що він має ставитися до свого шлюбу простіше як до політичної угоди, яка пять років тому була вигідною його старшому брату, але десь у глибині душі він злостився на герцога і не міг йому пробачити, що саме він став пішаком його політичних розрахунків. Сам герцог Жан, попри всі свої швидкоплинні захоплення, щиро кохав свою дружину: їх повінчали ще дітьми, й вони виросли разом. Артюр де Рішмон був до нестями закоханий у дофіну23, дружину свого покійного друга, спадкоємця французького престолу. Жиль де Шантосе вже десять років упадав коло вдовиці свого васала. А знаючи зшаленілу й нестримну вдачу Артюра і Жиля, герцог Бретонський вирішив скріпити союз із арманьяками шлюбом Рішара. Правду кажучи, окрім віку нареченої, дорікати не було на що: він отримав онуку короля Франції із гарним посагом, не криву, не горбату, не кульгаву, навіть писемну та добре освічену. Хоча це не має жодного стосунку до того, що від неї чекають перш за все: народження здорових дітей та покірності волі чоловіка.
Розряджений у срібно-чорні парчеві плащі, почет герцога Бретонського залишив Ренн. Із луарської долини віяв ще прохолодний, але такий звабливий вітерець, наче ось-ось крізь важкі глиби розмерзлої землі проріжеться зелена травиця й перші квіти. Граф де Пантьєвр їхав поруч із герцогом та регочучи переказував якісь непристойні жарти двору вигнаного дофіна.