То з ким же ми тепер, мій брате? З дофіном чи англійцями?
Герцог знову стривожено глянув на герцогиню Жанну. Її обличчя стало сірим, наче з каменю. Невже знову? Знову це кляте балансування на краю прірви? Між братами, кузенами, дядьками й племінниками, де усі одне одному родичі як не по крові, так за шлюбними угодами.
Бачить Бог і Пресвята Діва, я хотів лише нейтралітету, миру в своїх володіннях Як стану на бік дофіна англійці не відпустять Артюра, коли ж підтримати короля Генрі дофін знову натравить на нас Пантьєврів
Пантьєври! Герцогиня важко видихнула. Як же вони їй осточортіли! Одвічні заколотники із примарним правом на Бретонське герцогство, але чіпкі й плодючі, як буряни. Чотирьох синів породила кульгава дияволиця Марго де Пантьєвр: усі міцні, бунтівні та злопамятні. Дурноголові й невиховані, жодної поваги до королівської крові.
Варто триматися найсильнішого, мій брате, багатозначно промовив Жиль де Шантосе, перекручуючи важкі каблучки на товстих пальцях, безперечно маючи на увазі союз із Бургундією.
А ти що скажеш, Рішаре?
Якщо зректися англійців, я втрачу Мант, якщо залишити дофіна втрачу Етан. Майже рівнозначно з погляду річних доходів.
Герцог Жан нахмурився. Як не крути вони програють, Бретань програє. Підтримка будь-якої сторони коштуватиме його герцогству солдатів, грошей та напевно котрихсь з прикордонних фортець. Холодну важку тишу порушив ясний і владний голос герцогині Жанни, що перша опанувала себе:
Нас ніхто зараз не змушує обирати союзників. Тож тримаймося нейтралітету якомога довше. Чекатимемо, хто запропонує більшу ціну та надійніші гарантії.
Вона була не надто мудрою жінкою, тому давала свої поради чоловіку прилюдно. Проте брати герцога давно звикли до її манер. Зрештою, герцогиня була дочкою короля, тому мали б виказувати повагу, та й слова її часто мали сенс.
Нарешті вимушена тривожна посмішка освітила суворе обличчя герцога. А вона має рацію, його мила Жанна! Раптом він згадав про Прюнеля, який мовчки стояв біля графа дЕтана.
Мій брат Артюр вельми задоволений вашою службою, месьє.
Філіпп ще раз схилив голову.
У вас є бретонські володіння?
Так, від матері я успадкував замок на кордоні з Анжу, в сеньйорії його світлості графа дЕтана.
Рішаре, ти ж іще не вирішив долю сердешної мадемуазель де Кламсі?
Ні, брате, не встиг, вона ледь досягла шлюбного віку. То ж маю повернутися до цього питання.
Віддай її за месьє де Прюнеля, щоб привести до ладу її маєтності. Гадаю, що призначені опікуни крадуть більше, ніж потрапляє до моєї скарбниці у вигляді податків.
І справді, як погодитесь служити під моїм штандартом, месьє де Прюнель, я дам вам за службу Шато-ле-Мур, як батьку мадемуазель де Кламсі.
Це велика честь, ваша світлосте, Філіпп де Прюнель низько вклонився.
То й добре, з Артюром я вирішу. Така моя воля, завершив герцог і знаком відпустив присутніх.
Так Філіпп де Прюнель, сам того не чекаючи, став комендантом Шато-ле-Мур, отримавши на додачу рудувате пухкеньке дівча, солодке й лагідне, як мед. Юна мадам де Прюнель не мала інакших бажань, ніж догоджати своєму чоловіку, що безперечно швидко йому набридло. Його тіло прагнуло гостріших розваг, а розум більш витонченої жінки. Тому Філіпп і справді зрадів, отримавши наказ графа дЕтана нарешті забрати з Бенона дамуазель Маргариту.
У той самий день, коли Філіпп де Прюнель залишив Ренн, аби привезти наречену графа дЕтана, у найбільшій залі герцогського палацу, увішаній коштовними гобеленами та біло-чорними гербами Монфорів, герцог Жан приймав свого спадкового ворога, Олівє Пантьєвра, що спав і бачив себе герцогом Бретонським. Олівє де Пантьєвр тричі схилився перед герцогом Жаном. Схилився низько і запопадливо, та все ж не так низько, щоб приспати страшні підозри герцогині та споконвічну недовіру герцога. І лише коли граф де Пантьєвр за три кроки до трону впав на коліна і, опустивши неприкриту голову із чисто виголеним гладким загривком, через силу приборканих гордощів голосом попросив прощення за всі минулі образи, уїдлива подоба посмішки розтягнула вуста герцога. Він деякий час мовчав, не без задоволення дивлячись на опущену голову свого ворога й каміння підлоги, що безперечно різало та роздирало йому коліна. Але, попри щирі сподівання Пантьєвра, герцог не звелів йому встати, тож він продовжував на колінах, спідлоба дивлячися на гаптовані золотом поли герцогського опелянда.