Всего за 75 руб. Купить полную версию
Оптимізм не кидав Павла Губенка все його нелегке життя у нелегкі для життя і творчості часи.
Жартував на полюванні, коли замість качки вцілював у очерет або з рибалки приносив сушену тарань. Ну, це ще зрозуміло.
Але юродствувати на допитах, де йому виносили смертну кару?..
Й після десятирічної каторги на Печорі, немов той Мамай чи Байда, не переставав усміхатись, гірко усміхатись.
Він правив теревені на ношах «швидкої», на останньому своєму шляху Блазень та й годі!
Блазень, який повсякчас змінює вираз обличчя від доброї посмішки до гримаси розпачу
І в літературі Остап Вишня уславиться як автор «Усмішок», особливих «Вишневих усмішок», якими він розважав, і не просто розважав просвіщав і лікував людей. Своїм поглядом Блазня феєрверком гумору, розкиданим у мініатюрних, на один аркушик, гуморесках, він охоплював усю тогочасну українську радянську дійсність.
Друг Остапа Вишні кінорежисер Олександр Довженко створив свого часу красномовну живописну композицію, зобразивши Вишню в уяві читачів і в реальному житті. Вусатий черевань у вишиванці з головою-вишнею і його alter ego з класичною краваткою під білим комірцем, задумливий і навіть сумовитий
Але дотримуватимемось арістотелевської настанови: все в житті і в мистецькому творі має свій початок, кульмінацію найвищий злет і кінець. Тож почнемо спочатку.
* * *Послухайте лишень, як Остап Вишня згадує про своє народження в «Автобіографії» 1927 року: «У мене нема жодного сумніву в тому, що я народився, хоч і під час мого появлення на світ білий і потім років, мабуть, із десять підряд мати казала, що мене витягли з колодязя, коли напували корову Оришку» А батько, який працював управителем панського маєтку, зосереджено виводив на чистому аркуші паперу, коли хто з дітей народився, щоб, не дай Боже, когось не випустити з поля зору, бо попереду, ніби передбачав, на нього чекало ще й двоє близнят: «28 лютого 1888 року Василь Михайлович. 1 листопада 1889 року Павло Михайлович». А далі, один за одним Василь, Остап, Катерина, Федір, Ганна, Олександр, Надія, Дмитро, Валентина, Єлизавета Останнім був Кость 14 січня 1901 року. Усього у плідній і плодючій родині народилося 17 дітей, вижило 13 Словом, одного аркуша батькові явно не вистачало для констатації сімейної плодючості.
Посміхнулись?..
Про своїх батьків Павло завжди згадуватиме з добрим гумором і безмірною вдячністю.
Чомусь згадалося, як нас вчили у 40-і роки у дитсадку: «Спасибо товарищу Сталину за наше счастливое детство». А я питав батьків, а чому Сталіна? Треба дякувати маму, батька, бабусю, дідуся
Більше до дитсадка я не ходив. Ну, це так, до слова
Щасливий той, хто щасливий у себе вдома, казав Лев Толстой. Павло виріс у сімї, яка складалася із сімнадцятьох дітей. Вижило тринадцять, і всіх батьки вивели в люди. Самі університетів не закінчували, вміли читати і писати, бібліотеку не збирали, та вдома на чільному місці лежало Боже слово «Євангеліє». І гоголівський «Сорочинський ярмарок». Батьків єднала несамовита життєлюбність високодуховних людей, які збагнули Божу істину: зміст життя у самому житті, і тоді дитині розкриється радість земного буття у дотриманні десяти Божих заповідей
Рудий Павло зовні був схожим на маму і таким же гострословом. Його мати Параска Олександрівна жваво поралась у своєму «дитячому садку», ще й добре співала на сімейних вечірках, а в розмові так і сипала жартами, не втрачаючи оптимізму за жодних обставин. Батько Михайло Кіндратович впорядковував панський маєток і не випускав з поля зору виховання дітей. Про раннє здобуття класової свідомості Павло повідомляє у своїй «Автобіографії», пародіюючи революційних ідеологів, таким чином: «І як, було, бариня накричить за щось та ногами затупотить, то я залізу на панську веранду та й шепочу: «Пожди, експлуататоршо! Прийде жовтнева революція і я тобі покажу, як триста літ із нас і т. д. і т. ін.»
Пародія, звісно, за різними адресами, не раз виникатиме в його «Усмішках»
Не бідували Губенки, «вечеряли, як згадував Павло, не з однієї миски, а з цілих трьох». І змогли вивести в люди стількох нащадків. Діти отримали гідну освіту. Відомими письменниками стали двоє Павло і його старший брат Василь, який взяв псевдонім Чечвянський. Молодший брат Костянтин став актором Львівського театру імені Заньковецької. Молодшій сестрі також прорікували велике майбутнє на літературній ниві, але вона рішуче заявила: «Досить уже в роду письменників. Васю розстріляли, Павлуша відсидів 10 років, я такого не хочу»