Він подивився довгим поглядом очей-цяток, ніби в саму душу, не питаючи, не вивчаючи, але так глибоко і скорботно, що на секунду змусив мене засумніватися, та раптово знову захихотів, злобно і цинічно. Наступної миті я його ненавидів.
Брама у Знайдення відчиняється не всякому, і лише мій пан знає час і місце. Вважайте, ви мічена дворняжка, яку забрали з вулиці. Подібні вам приходять не самі.. Так, так очі собі, глядіть, не видивіться. У парі йде кровний родич. Цуценятко.., коротун вивчав мою реакцію, потираючи свою спотворену пітну долоню вказівним пальцем правої.
Гнів уже бурлив гірською річкою у моїх жилах, і я мав би втопити цього огидного клоуна. Вистачило лиш короткого зорового контакту із котом.. Він висмикнув заглушку із чаші, повної люті. Вся вона спливла у ринву, втопившись у новій надії.
А, згадали! Очі двоногого із Втраченого світу фільмують правдиві історії. У Знайденні все не так. У Знайденні навіть тіні подвійні, еге ж, матінко, примруживши щілину правого ока, Лис подарував коту гримасу кривляння. Моя прекрасна матуся тому живий доказ. Шкода, що зараз вона вимушено мовчить, та при нагоді обовязково повість дуже цікаву історію. За свій вік не одне дитинча виходила. А дехто ще сумнівається? він називав кицьку своєю матінкою, що навівало мені огидні здогади.
Мені потрібні докази.., що вона жива, прозвучало це з моїх вуст, як «Розбудіть мене!»
Лис химерно поморщився, похитав круглою, мов гарбуз, головою і заговорив уже серйозним тоном:
Ви, вчені люди із Втраченого світу, безмірні у власному невігластві. Тригор не дає вам зоряного неба лиш телескоп. Ваша кровинка жива-здорова, але вже.. не ваша. О так, не скуштувавши огрума, правди землі не збагнеш. Вибачте, що вдався до наріччя адеманців Та скажу без кривлянь: вам випав квиток в один кінець, і кінець той має стати початком великої справи за участю вашого спадкоємця. То ж я б на твоєму місці, чоловіче, не лукавив. Пташку твою вполювали і підмінили на ляльку. Я.. був у тому білому екіпажі із хрестиком. Не сам.. звісно. Ти міг бачити, як працює команда..
Я змусив його нервувати і перейти на «ти». Своїм зізнанням Сольчин викрадач тепер довів до ступору мене: справжня решітка.. ще не опустилася.
А вони були таки майстрами. Я згадав, як чув крики породіллі.. у кареті швидкої-убивці. Кричали усі.. І знову мені захотілося заревіти диким звіром. І замість розбитого «форда», замість круглої кімнати мене триматиме їх.. нашийник.
Як.., якщо Солька у твоєму світі.., мій голос знову зривався, а слова чіплялися за спогади, я зроблю, що завгодно. Але якщо ти збрехав, язика брехливого згодую твоєму коту.
Хо! Це вже розмова! Люблю такий.. дещо грубуватий, але творчий підхід до справи. Я знав, чим тебе оживити. Лиш затям собі: жертовність мурує людям пєдестали, але не в оцьому місці. Тут світ обертається навколо Тригора. Йому не становлять монументи його ненавидять, то ж будь розумним не дратуй його людськими сентиментами. І будь розважним, нахиляючись за каменем, якщо не знаєш сили свого суперника. Зважай, це буде банальна ділова угода..
Наступної миті кіт в ореолі блакиті нарешті перестав мене гіпнотизувати. Беззвучно відкидаючи довгу тінь, так само нечутно розчинився у синій темряві. Ми з Лисом зосталися самі.»
Тригорія середні смуги Надмор»я
Знають руїни: правду закопують під фундамент або з кінцями топлять у вязі боліт.. Палять, травлять, розстрілюють. Трапляється, їй вдається вижити і сховатись. Рукописні тексти ненадійні місця, вогнедоступні. У їх рядки не втечеш нишпорки винюхають, підмінять. Ось і замуровують память у скельний бетон.
Буденні реалії Знайдення не суперечать капризним законам світобудовної гойдалки: галантний лицар на пробу одержимий хробаком ігроманії, мрійлива красуня хизою і лицемірством, чуйний батько маніакальний правитель-монарх. Голошкірі не втомлюються ідеалізувати або винищувати собі подібних, відривають і перефарбовують хвости на списах, руйнують стовпи памяті, перетасовують слова. А швидкі вітри змітають крихти і кістки усіх земних бенкетів. Ніщо ніколи не біле лиш світла замало, щоб побачити пляму. І ніщо не чорне, якщо звільняє від болю.
Пустеля далеко котить піщані гребні. Той пил забиває вітром шпарини, проникає скрізь. І в смугастих землях Знайдення світова гармонія творилася не добрими перемогами, не зваленим у прірву драконом у її підмурках палахкотів незгасаючий вогонь протиборства, непримиримої війни не між протилежностями, а між кровними родичами.. Не чорне бруднило біле.. Просто сірі змагались зі смугастими..