Пустеля далеко котить піщані гребні. Той пил забиває вітром шпарини, проникає скрізь. І в смугастих землях Знайдення світова гармонія творилася не добрими перемогами, не зваленим у прірву драконом у її підмурках палахкотів незгасаючий вогонь протиборства, непримиримої війни не між протилежностями, а між кровними родичами.. Не чорне бруднило біле.. Просто сірі змагались зі смугастими..
За пультом абсолютної влади у середніх і крайніх смугах Знайдення сидів Тригор Триликий один із тих довгожителів, які ховаються за товстою ширмою і змінними масками. Будні владотворця нескінченна низка потворних суспільних реалій, які він довго терпів і нарешті перерізав. Бо світ підніжних мандрівок міжчассям розширював приховані горизонти.
Завдячуючи випадку, Тригор обєднав жменьку відокремлених середніх феодальних провінцій із крайніми. У них процвітала торгівля підніжними вояж-ресурсами, технологічними і людськими. Йому не вдалось підняти планку у мистецтві управління, зате він зміг скоротити чисельність підданих. Населення Тригорії рідшало, бо утікало із середніх смуг у верхні адеманські або в Геолійські гори в силу періодичних набігів крагунських легіонів, які викрадали дітей для військових і наукових потреб свого монарха. Людські ресурси не вичерпувалися лиш із огляду на безперевні міграційні процеси у цьому краї.
Життя Тригора знало два періоди, розділених обертами часових витків. Він не мав люблячої матері, тому що був продуктом генетичних маніпуляцій свого батька Тригора Дволикого і зявився на світ із нутра біонічного інкубатора. Хлопчик мав стати зразковою копією старшого Тригора, але від помилок не застраховані навіть бездоганні системи.
Немовля викрала біснувата дочка його підсліпуватої покоївки і продала кочівному табору за дрібку якихось магічних спецій. Дволикий зі своїми крагунами гнався за кочівниками чотири доби. Не ївши і не спавши, лютував і карав усіх без розбору. Він передушив увесь дорослий люд табору. Не пошкодував навіть дітей, але.., але свого сина так і не знайшов.
Коли бездітний володар нижніх смуг Оллеяр віддавав погребальній церемонії свою молоду дружину, повз нього прохромала стара худюща юлка. Із рваної торби, що гойдалась на рельєфних ребрах, донісся дитячий плач. Ніхто з юрби не виказав свого права на вичахлу голодом вючну тварину та живий її багаж. Царською милістю охлялого хлопчика залишили при дворі. Примхлива доля дарувала малому те, чого він би не отримав від свого генетичного батька. Його любили..
У память про сумятну ніч Оллеяр виростив і виховав дитину, мов власну. І вже на порозі смерті передав юному Тригорові владу над землею, яку він заприсягся боронити.
Тим часом Дволикий не зміг повторити експеримент із продукуванням нового спадкоємця. Він віддавався люті і шаленству, не відаючи, що його генетична копія росте в оточенні турботи і людської ласки, а не осмислює способи впливу на психіку рабів.
Пустелі було завгодно, щоб вони знайшли один одного. Власне відображення важко не упізнати. Дволикий не відмовився від гонитви за втраченим, але абсолютного впливу на сина-монарха не міг мати.
Дволикий не припиняв спроби улестити сусіда. Він ділився сакральним і відкривав очам незбагнені для розуму та безмірні у силі можливості втручання у чужі світи та долі. Вони стали політичними спільниками, обєднавши їх землі, тільки молодому Тригору цей новий тандем приніс розчарування.
Юний правитель смугастих земель занадто швидко підхопив синдром престольної втоми. Він приймав отруту премудрих знань не дозами, а великими спраглими ковтками, що мало його не задушили. Це була ціна, яку платять владолюбці: тримати у правиці мільйони повідків і боятися, що вони вислизнуть, залишивши його самого у путах.
Звівши до мінімуму видиме спілкування із його реальністю, вихованець Оллеяра піддався манливому зову чужих нових берегів. Він зникав так часто і так надовго, що піддані зажадали від нього пояснень. Щоб втримати васалів у покорі, знадобились тиранічні методи.
Його чекала участь самітника і доля монарха-вигнанця. Лиш крагунські легіони його батька допомагали втримувати провінційних правителів від бажання розпочати внутрішню війну. Коли Дволикий отримав свій передоз старості і назавжди попрощався зі Знайденням, син віддалився від реальності крайнім чином.
Триликий пішов далі свого наставника. Він домігся більших успіхів в експериментах із гордонітною породою. Якщо старший лиш переселяв людей із потрібними йому навиками, здібностями та хистом, то його молодша копія розпочала спорудження власного кишенькового світу міжчасся.