Усередині було напрочуд тихо, і ця тиша здалася Вікторові тривожною.
Не бійся, тут нікого! чомусь прошепотіла Світлинка й знов махнула рукою, показуючи дорогу.
Вони піднялися на другий поверх, пройшли широким коридором, слухаючи, як порипує під ногами паркет. Потім Світлана відкрила двері й вони зайшли до якогось приміщення. Очам Віктора, що вже звикли до півмороку, відкрилася спальна кімната з двома десятками по-військовому застелених дитячих ліжечок. Збиті «трикутники» подушок стояли рядком і відразу нагадали Вікторові про піонерські табори з радянського дитинства.
Чого стоїш? запитала Світлана. Треба прилаштовуватися, бо буде незручно!
І вона взялася зсувати ліжечка впритул. Її намір був зрозумілий. Якщо зсунути пять таких ліжечок докупи, вийде одне нормальне двоспальне ліжко, що й робила зараз Світлана.
Закінчивши, вона повернулася.
Гей, полярнику, роздягайся, бо замерзнеш!
Віктор раптом зніяковів. Знову озирнувся навсібіч, прислухався до тиші, подивився на охайні не зсунуті Світланою ліжечка, що геометрично шикувалися ліворуч.
Тут і досі дитсадок? запитав він і озирнувся на Світлану.
Вона стояла вже в самих трусиках.
З восьмої ранку до шостої вечора так, відповіла вона.
А із шостої вечора до восьмої ранку?
Ти чого, Вітьку? до подиву в голосі домішалося роздратування. Тебе щось непокоїть?
Та ні, Віктор опанував себе, полишив зайві думки й хутко роздягся.
Вони вже лежали на «поперечному» ліжку і Віктор вдихав пах якихось парфумів, коли Світлана нарешті торкнулася його грудей, повернулася на бік і прошепотіла: «Не бійся, це не бордель! До речі, вранці та вдень я тут теж працюю»
Ким? Віктор повернувся до неї і торкнув пальцем її губи.
Ну, не вихователькою, звичайно, відповіла вона й поцілувала його пальчик. Я з дітьми пісні розучую. На піаніно їм мазурки й польки граю, а вони собі танцюють. Просто позаздрити можна!
Тобі й зарплату тут платять?
Авжеж, пятнадцять баксів на місяць у рідній валюті Однак батьківщину люблять не за бакси
Яку батьківщину? не втямив Віктор.
Світлана обійняла його, пригорнула до себе.
Мою батьківщину, оцей садок! Я тут пять років свого життя провела, спочатку в яслах, потім у різних групах. Мене сюди батьки о восьмій ранку скидали, а о шостій вечора забирали.
Нащо тобі це? здивувався Віктор. Ти ж, напевно, і так непогано заробляєш!
Нехай тобі біс! розсердилася раптом Світлана. Ти мені ще ні копійки не заплатив, а вже мої гроші рахуєш! Ну-бо, мерщій до роботи!
Вона зареготала, повернула Віктора так, що він опинився на спині, а сама вмостилася йому на живіт, схилилася, поцілувала в губи.
Ти базіка, а не полярник! сказала майже ласкаво.
Ні. Я просто довго не розтуляв рота!
Порипування ліжкових сіток відлунило від стінок просторої дитячої спальні. Вікторові раптом дуже сподобалася мініатюрність Світлани. Він легко перекочував її через себе на інший бік і там знову горнув до себе, притискався до неї, шукав її очі, її губи. Це тривало довго, поки раптом звідкілясь із темряви не долинув далекий телефонний дзвоник. Разів зо три подзеленчав і замовк. Але Віктор підняв голову й знерухомів, наслухаючи.
Не бійся, це в директриси телефон Либонь, хтось помилився їсти хочеш?
Здивований запитанням, Віктор розслабився, знову ліг, опустив голову на подушку, повернувся обличчям до Світлинки.
А яке в тебе сьогодні меню?
Меню тут із тисяча девятсот сімдесят третього року не мінялося. Манна каша з плямою масла і полуничного джему посередині. Жадібні виїдають середину і пють компот, а розумні все це розмішують і зїдають цілу тарілку
Нівроку! Було б непогано! усміхнувся Віктор.
Чому «було б»? образилася Світлана. Ти що, мені не віриш? Ану підводься! Рукомийник у коридорі праворуч, горщики там же!
Одягшись, вони пішли в інше крило будинку й там, у неосвітленій дитсадковій кухні, Світлана «наосліп» зварила манну кашу. Тільки коли вона відкривала холодильник, щоб узяти молока, на підлогу впало жовте домашнє світло. І блакитнуваті вогники газової конфорки також створювали видимість затишку. Але потім, коли Віктор скорчився в три погибелі біля столу в дитячій їдальні та їв алюмінієвою ложкою справжню манку з полуничним джемом, відчуття затишку більше не було. Навпроти сиділа Світлана, яка, завдяки своїй мініатюрності, почувалася за столиком цілком зручно. І Віктор, усміхнувшись, не втримався від питання: