Ти порахуй, а там подивимося
Віктор випростався. Чув, як зітхав у кабіні хлопець, рахуючи й сортуючи жетони за кольорами.
Тут на вісімсот доларів, озвався хлопець.
Віктор посміхнувся. За його підрахунками хлопець помилився чи не втричі, але сперечатися з ним він не збирався.
Гаразд, давай хоч вісімсот
Вже у фойє, зайшовши до туалету й закрившись у кабінці, Віктор перерахував зелені банкноти й переконався, що з обіцяних восьмисот міняйло дав йому сімсот шістдесят, але й це не викликало в нього ніякого протесту. Він однаково вважав себе переможцем: адже він поміняв іграшкові гроші на дійсні, а не навпаки.
Єдине, що трохи гнітило, це результат сьогоднішньої гри. Було ясно, що удача скінчилася. Це, звичайно, не остаточний вирок. Можна спробувати оскаржити в долі. Тільки-но як перевірити? У казино він більше не піде. Двічі в житті цілком досить. Перший раз і останній.
4
Навіть у стумі вечірнього міста на обличчі у Віктора, мабуть, читалося, що в кишені в нього майже вісімсот баксів. Принаймні, Хрещатиком він ішов прямцем, не ухиляючись від зустрічних перехожих, а змушуючи їх обходити себе; доки так він прямував, двічі озивалися до нього моторні дівчиська, одягнені надто легко навіть для ніжної прохолоди літнього вечора. А потім, хвилин за пять, біля кавярні «Грота» ще одна, третя, із хлопячою стрижкою і зсунутими на чоло великими сонцезахисними окулярами, сказала йому впритул: «Не поспішай так, мене не помітиш!» І він зупинився здивовано, завважив її, тендітну, в усьому міні.
Ну? сказав він, а вона широко усміхнулася й опустила на носик величезні, як тепер здавалося, окуляри, сховавши за їхнім темним склом не просто очі, а майже все обличчя. Тільки усмішка лишилася нижче за окуляри.
У тебе є куди йти? запитав раптом Віктор, не дочекавшись відповіді на своє неконкретне «ну?» І дійсно, на таке «ну?» і відповідати ніяк.
Є куди, кивнуло дівчисько. Ходім!
Стривай, Віктор підняв руку до свого обличчя, торкнувся вказівним нижньої губи і замислено продовжив А яка програма? І скільки коштує?
У тебе вистачить, дівчисько знову підняло окуляри. Сховай, бо загубиш
І вона подалася вперед, тонкою рукою дотяглася до лівої кишені куртки, вихопила зелену сотню, що визирала відтіля, помахала нею перед обличчям Віктора, потім згорнула банкноту навпіл і засунула її назад у ліву кишеню.
Понтуєш? запитала вона.
Ні, я зроду розтелепа. Тебе як звуть?
Світлинка, а тебе?
Вітько
Ну що, Вітьку, гайда!
Вони піднялися до кінотеатру «Дружба». Далі Світлинка вела Віктора нагору Лютеранською до Печерська. Віктор ішов позаду на півкроку й то дивився навсібіч, то розглядав дівчину. Вона раз у раз напівоберталася, перевіряючи, чи не загубився він.
Ти чим узагалі займаєшся? запитала вона, напівобернувшись у черговий раз. Запитала ліниво, без цікавості.
Я? Віктор зітхнув, замислившись. Раптом потрібне слово саме вихопилося з рота. Я полярник
Полярник? здивувалася Світлана. Їй-їй? Либонь, сидів?
Зимував Чи, власне, літував.
На крижині?
Майже. В Антарктиді, в експедиції. Знаєш, в України є там дача, «Фарадей» називається. Я там за захист прав пінгвінів відповідав.
Дача? В Антарктиді? Кулі ллєш! засміялося дівча.
По-перше, я не люблю такі слова, а по-друге я не брешу! Я дійсно щойно звідти.
Світлана раптом зупинилась, її круглі оченята спалахнули.
Вже, полярнику, прийшли!
Віктор озирнувся й побачив, що зупинилися вони перед відкритими навстіж воротами дитсадка. Вуличні ліхтарі насилу підсвічували пісочниці й гойдалки. У вікнах двоповерхового будинку не світилося. Віктор перевів погляд на Світлану, потім ще раз зизим оком на деревяні навіси біля дитячих майданчиків. У думках зринула підозра, що Світлана збирається «почастувати» його підлітковою романтикою вулиці. А йому цього не хотілося. Відкритий простір чи то в Антарктиді, чи то в центрі Києва він не полюбляв. Особливо коли над цим простором залягала темрява.
Ну й що далі? запитав Віктор і в голосі пролунало легке роздратування. Що ми тут робитимем?
Не бійся, Вітьку, защебетала Світлинка. Маю чарівний ключик!
І вона легко рушила до бічних дверей дитсадка. Спритно відімкнула двері і, зазивно махнувши рукою, пірнула в темряву. Віктор увійшов слідом.