Згідно з періодизацією давньої руської книги, перший період її розвитку почався в Х ст. і тривав до середини ХVІ. Особливості цього періоду такі.
З прийняттям християнства в Київську Русь поступали богослужбові книги, написані грецькими літерами. Завдяки книгам русичі знайомилися з культурними надбаннями Візантії. У ХІ ст. писемність поширилася землями Київської Русі. Відсоток писемного населення міст становив до 5 % усього дорослого населення. Цей факт дає підставу гадати, що наші предки ще за століття до хрещення знали грецьке літеро-звукове письмо. І мають рацію ті науковці, що відмічають: «лише за одне покоління переписувачів та книжників не могли скластися такі стиль і правопис русько-словянської чи словяно-руської мови, які ми бачимо в перших наших письменників». [21, 17]
Незважаючи на міжусобні війни, культурне надбання русичів було спільне. Книга, переписана в Києві, Чернігові чи Галичі, сприймалася однаково по всій Русі. Ставлення до книги було вельми шанобливе. У князівських палатах увечері, при свічі, грамотний чоловік читав уголос і на розпів книгу, а всі присутні уважно, з благоговінням його слухали. Напевно, кожен присутній знав повчальну проповідь Нестора Літописця, складену року Божого 6545 (за нашим літочисленням 1037 рік): «Велика бо користь буває людині од учення книжного. Книги ж учать і наставляють нас на путь покаяння, і мудрість бо, і стриманість здобуваємо ми із словес книжних, бо се є ріки, що напоюють всесвіт увесь. Се є джерела мудрості, бо є у книгах незмірна глибина. Ними бо в печалі ми втішаємось. Вони є уздою стриманості. А мудрість великою є, бо й Соломон же хвалив її [і] говорив: «Я, премудрість, вселила пораду, і розум, і тяму. Я призвала страх Господній; у мене порада, у мене мудрість, у мене сила; мною царі царствують і владарі узаконюють правду; мною вельможі возвеличуються і деспоти держать землю; я люблю тих, які люблять мене; ті, що шукають мене. знайдуть благодать», повчав Літописець, послуговуючись притчами Соломона. Якщо бо шукаєш ти в книгах мудрості пильно, то знайдеш ти велику користь душі своїй. Бо коли хто часто читає книги, то бесідує він із Богом або зі святими мужами». [10, 8990]
Щороку в скрипторіях, відкритих при монастирях і князівських дворах, переписували десятки книг. За підрахунками вчених, протягом ХІІ ХІІІ століть загальний книжковий фонд становив близько 140 тис. томів. Памятниками тієї пори є Реймська Євангелія (перша пол. ХІ ст.), Остромирова Євангелія (10561057), Ізборники Святослава (1073 і 1078).
Поряд із перекладною творилася оригінальна література: складання художніх творів, літописів. Житій святих. Перлина художньої літератури Київської Русі «Слово о полку Ігоревім» (друга пол. ХІІ ст.).
Татаро-монгольське нашестя, а згодом польське владарювання негативно позначилися на творенні руської книги. Книг, написаних або переписаних в ті часи, до нас дійшло дуже мало. Але ті, що дійшли, переконливо свідчать про високий рівень українського книжкового мистецтва. Отак, книга «Київський псалтир», що написана уставом, прикрашена багатьма мініатюрами на євангельські теми. А в Радзивілівському літописі, що близький до списку «Повісті времяних літ», нараховуємо понад 600 мініатюр з історії України Руси.
Тепер про підготовчі дії, що передували написанню книги. Спочатку вибирали текст, який хотіли переписати. Потім готували знаряддя для писання та художнього оформлення книги.
Пера (гусячі чи лебедині) замочували в спеціальному розчині, старанно їх чинили. Ми вже знаємо, що на дощечках, залитих воском, писали бронзовими стилосами. Але цими інструментами зазвичай користувалися під час навчання грамоті, або побутових записів. У давні часи не виробляли еластичних сортів металу. З цієї причини металеві пера зявилися лише в середині ХІХ ст.
Ось давній рецепт чорнила: «Горішків (з дуба) зважити стільки ж, що і клею з вишні, і стільки вони разом заважать взяти меду. Клей замочити в меду в кислому, доброму. За дві неділі чи пізніше, коли стане як дріжджі, візьми доброго меду, потовчи орішки, просій через сито і лий на орішки меду кислого три яєчні шкаралупки і додай клей і змішай. Приготуй залізячки довгі. Привяжи їх до шнурка, щоб було їх потім добре витягувати, і опусти їх в посуд з розчином і постав в теплі і зважай, щоб не застудити, і тричі на день помішуй і проціджуй, як встояться, то куштуй, і якщо не солодке, то додавай медку». [21, 2930]