395 року християнська церква розділилася на римсько-католицьку, очолювану Ватиканом, та греко-православну з центром у Візантії. Мовою першої було обрано латиницю, другої грецьку мову і грецьке письмо. Розкол вплинув на розвиток писемності серед східних словян. На початку Х ст. чорноризець Храбр, болгарський історик словенської писемності, у «Сказаннях про письмена словенські» розказує про два етапи у розвитку словянського письма. На першому словяни-язичники ворожили і читали за допомогою рисок та зарубок. На другому словяни, які прийняли хрещення, писали римськими і грецькими письменами. Друге письмо було «без оустроения», не відповідало словянській вимові. Тривало так доти, поки» людинолюбець Бог послав святого Костянтина Філософа, названого Кирилом, мужа праведного й вірного, який створив для них тридцять письмен».
У Музеї книги і друкарства України у відділі рукописної книги представлено для споглядання цікавий експонат пряслицю, знайдену під Києвом, у Лютежі. Пряслиця кружальце з глини або шиферу, яке жінки кріпили до веретена. З метою не переплутати знаряддя праці під час гуртової роботи (приміром, на вечорницях), не прихопити чужого веретена, на пряслах робили позначки, зарубки. Як доводять вчені, представлена в Музеї пряслиця виготовлена в VIIVIII ст. На ній бачимо не піктограму, а писемні знаки. Можливо, вони є чертами і різами, про які писав Чорноризець Храбр. Знайдена пряслиця сфотографована, знімок збільшений в багато разів і представлений у вітрині в розгорнутому вигляді. Прикро, що вчені досі не прочитали напис.
Перекладали Святе письмо для словян зрозумілою для них мовою «словянські апостоли» рідні брати Кирило (826869) і Мефодій (820885). Вони походять з портового міста Солунь, що в Македонії, заселеного греками і словянами. Старший Мефодій спочатку служив військовим, потім стратигом в одній із візантійських провінцій. Відійшовши від світських справ, став монахом, а згодом ігуменом у монастирі Поліхрон. Молодший Кирило, здобувши гарну освіту, працював патріаршим бібліотекарем у Константинополі. У складі імператорських місій Кирило бував у різних країнах, де навертав язичників до християнства. Для того, щоб вести дискусії зі злісними язичниками, Кирило вивчав їхні мови. Як блискучий полеміст, мав дар переконувати людей.
Наприкінці 862 року до Константинополя прибуло посольство від моравського князя Ростислава. Посли просили імператора Михайла направити до Моравії місіонерів, які б проповідували Євангелію зрозумілою для її мешканців мовою.
Не пізніше 863 року Костянтин Філософ (Кирило) та його брат Мефодій вирушили до Великої Моравії. Судячи з усього вони везли з собою вже перекладені церковні книги, записані новоствореною абеткою.
З виявлених памяток словянської писемності найдавнішими є написи на стінах та керамічних плитах церкви болгарського царя Симеона (893927) в Преславі, давній столиці Болгарії. Написи відносять до кінця ІХ ст. Вони створені частково кирилицею, частково глаголицею двома абетками словянського письма.
Ми знаємо, що кирилиця, більш просте і зручне письмо, витіснила глаголицю. Однак глаголиця остаточно не зникла: до кінця ХVІІІ ст. нею користувалися мешканці Хорватії та Далматії.
Отже, в ІХ ст. суспільний розвиток східних словян досяг такого рівня, коли усне мовлення не вповні задовольняло людей. Адже постійно виникала потреба в обміні інформацією та її збережені. Цей час, «як правило, збігається з появою адміністративних, культурних, релігійних та інших інститутів». [21, 19]
І щодо матеріалів, на яких писали наші пращури. Широко використовували бересту і дощечки. Також писали на стінах, глиняному посуді, карбували слова на камінних плитах.
У давньоруських текстах слово «книга» вперше зустрічається в Остромировій Євангелії (10561057), де вжите у множині. Це свідчить про трактування слова у ширшому, ніж конкретний предмет, розумінні. В однині слово «книга» зафіксовано 1263 року в рукописному списку. У ті часи під книгами розуміли твори літургійного і церковно-повчального характеру. Це й не дивно. Адже перші книги на наших землях були християнськими, богослужбовими. Згодом назва «книга» поширилася на всі кодекси.
Згідно з періодизацією давньої руської книги, перший період її розвитку почався в Х ст. і тривав до середини ХVІ. Особливості цього періоду такі.
З прийняттям християнства в Київську Русь поступали богослужбові книги, написані грецькими літерами. Завдяки книгам русичі знайомилися з культурними надбаннями Візантії. У ХІ ст. писемність поширилася землями Київської Русі. Відсоток писемного населення міст становив до 5 % усього дорослого населення. Цей факт дає підставу гадати, що наші предки ще за століття до хрещення знали грецьке літеро-звукове письмо. І мають рацію ті науковці, що відмічають: «лише за одне покоління переписувачів та книжників не могли скластися такі стиль і правопис русько-словянської чи словяно-руської мови, які ми бачимо в перших наших письменників». [21, 17]