У другій половині ХVIІІ ст. виникає інтерес до давньої книги, старих рукописів. Книги колекціонують, досліджують. З Києва, давнього центра книготворення, вивозять скринями книги. Вони осідають у книгосховищах Росії, Польщі, приватних колекціях.
Наприкінці ХVIІІ ст. творення книги повязане з використанням нових способів виготовлення паперу, металевих верстатів для друкування та нових способів друку. Змінився зовнішній вигляд книги у бік його спрощення. Це дало можливість при менших затратах збільшити тиражі. Книга стає дешевшою, доступнішою.
Типи кириличного письмаУ процесі свого розвитку кирилиця модифікувалася в різні типи письма. Розрізняють устав, півустав, скоропис і вязь.
Найдавніші книги писалися уставом. Уставне письмо можна характеризувати як святкове, парадне, гарне, старанне. Воно дихає церковним благочестям. Літери писали прямо, з прямими лініями і заокругленнями. Форма літер близька до квадрата. Букви розташовували на однаковій відстані одна від одної. Писали їх у рядку. Прикметно, що елементи літер не виходили за межі рядка. Це письмо творилося без скорочень, без надрядкових знаків.
Книги, які використовували під час літургії, написані уставом. Уставне письмо піддавалося змінам повільно.
Наприкінці XIV ст. уставне письмо здає позиції, повільно поступається півуставу. Що й казати. За умови багатого фінансування з боку вищих церковних ієрархів, установами та заможними світськими особами, книгу писав досвідчений писар уставним парадним письмом. Але для широкого кола споживачів, а також з метою здешевлення книги та швидшого її написання, все частіше послуговувалися півуставом. Літери півуставу менші за розміром, а за формою більш округлі. При цьому принцип геометричності порушувався. Кожна літера мала багато варіантів написання, вільно розташовувалась і могла бути з нахилом. Згодом у письмі зявилися лігатури, тобто нероздільні букви, також титли надрядкові знаки, що позначали скорочення. В півуставі вживалися сили знаки наголосу та виносні літери буквені знаки, що пишуться над рядком.
Отже, письмо еволюціонувало від складних форм уставу до більш простих «демократичних» варіантів півуставу.
Паралельно з півуставом творився скоропис вид прискореного півуставу, в якому літери стоять окремо одна від одної. Півустав утвердився як канцелярське письмо. Ним складали листи та ділові документи.
У скорописі одні й ті самі букви характеризувалися багатоваріантністю графіки. Вони з виносними елементами, що виходять за межі рядків. Їх швидше писати за рахунок скорочення слів і значної кількості літер над рядком. Щоб прочитати такий текст треба було додатково вчитись. Адже графіка деяких букв зовсім не нагадувала однойменні, уставні та півуставні.
Через те, що переписування богослужбових книг вважалося богоугодною справою, то з середини XIV ст. літургійні книги скорописом не писали.
Вязь письмо, яким писарі оформляли книги. Вяззю писали заголовки. Літери вязі перепліталися між собою, створюючи дивовижні візерунки. Читати текст, написаний вяззю, здатна спеціально підготовлена людина.
Оздоблення давньої книгиДавня українська книга красиво художньо оздоблена. До оздоб відносять орнаментальні прикраси та мініатюри.
Мініатюри присутні не на всіх фоліантах. Зате інші елементи художнього оздоблення присутні практично на всіх книгах, створених до ХІХ ст. включно.
До орнаментальних прикрас відносимо:
Заставку. Так називається графічне декоративне чи сюжетно-декоративне зображення прямокутної форми на початку розділу чи підрозділу книги. Заставка передує текстові. Вона розміщена у верхній частині сторінки. Бувають заставки, що займають половину сторінки. Під деякими заставками можна прочитати назву фрагменту рукопису;
Кінцівку, яку розміщують в кінці розділу чи книги. Заставка скромніша ніж заставка;
Ініціал. Назва походить від латинського слова initium (початок). Ініціал літера, яка більша текстової літери. Ініціал розмальований або орнаментований різними декоративними елементами, що починають текст книги чи розділу, рідше абзацу;
Декоративні прикраси на полях. Вони виступають у вигляді квітково-рослинних розеток.
Щодо мініатюр, абоілюстрацій, то назва походить від латинського minium (сурик) і miniatus (розмальований суриком). Виконували їх чорнилом, фарбами, іноді золотом. Мініатюра займала окремий аркуш чи сторінку, рідше була у тексті або на полях. Рукописи, оздоблені мініатюрами, росіяни називають «лицевыми».