Мати Павлика стає в Хор. Хор відходить в тінь.
ВчительТак от якого я листа одержав.
Це крик душі людської. Лиш глухий
Його не чутиме.
Мовчали вчителі в тій школі,
Пасивним був і комсомол.
Павла знайшли в Дніпрі на третій день.
Мені і досі моторошно жити
Я знаю вчительку його А хвиля
Все бє у берег, наче дзвін, гримить.
Невигідно мені тепер перечити,
Але я мушу і своє сказати.
Я не за те, щоб дядька Сидора
Його матуся кликала з козою.
Але він вдома, певно, був зализаний,
А в школі шмаганий словами, безперечно.
Оця невідповідність і причина.
Тут не лише учительки вина,
А й матері
Я бачу все ж, що ви не проти
Березової каші, тільки в міру.
Як часто я зриваюсь на брутальність!
А в мене нерви
Просто неможливо!
А я, бувало, бив дітей не сам,
А натяком батькам давав у руки
Той ремінець, якого не тримаю.
Хай кожному оця лиха історія
Горить в душі і серце попелить!
Хай сповідь, самосповідь
Душу чистить!
О, як мені бракує такту й витримки!
А вчора я такого натворив,
Про що лиш сам собі
О моторошність слова!
Тож зарікайсь не лаятись.
Бо не прикрасить правди
І найдошкульніше шмагання словом
Треба зрозуміти, що дитина
Спочатку лиш не вміє.
Не вміє раз, не вміє два і три.
Невміння потім звичкою стає,
І радості від успіху немає,
Тоді «не хочу» плентається.
І девять з десяти випадків
Ледар дитя невміння,
Лиш один випадок з десяти
Дитя, розбещене од бездіяльності,
Найважливіший стимул навчання
Почуття власної гідності,
Бажання бути кращим.
Виховання там починається,
Де вчитель ставиться до учня
Як людина до людини
І дуже завинив тут колектив.
Бо ж кожна людська особистість
Живе, квітує тільки в колективі.
Немає особистості, немає
Геть поза колективом, поза друзями,
Ні творчості нема, ані таланту,
Ані життя, як бачите
А Ви що нам скажете, Вальтер?
Ви знаєте
Мені здається все-таки
Я прошу вас, колего, і відверто.
Ми всі бємось над цим. Нам ваша думка
Цікава вельми.
Ви знаєте мені, здається, все-таки,
Чогось бракує тут Ну, як би вам сказати
Одвіку так було:
Те, що одному здається соловєм,
Те іншому ввижається совою.
Я не суддя третейський. Та мені
Один випадок пригадався.
У Йені, на заводі цейсівськім,
Я бачив якось, як шліфують
Гігантську, велетенську лінзу.
Шліфовщик робить лиш
Чотири-пять точних рухів
Потім відходить, відпочиває!
Виявляється, тепло його тіла
Може викликати перекос лінзи.
Тепло його все зіпсувало б!
Нетерпіння тепла зіпсувало б!
Чи ж не страшна пересада добра?!
А про залізо кажуть
Куй, доки гаряче.
Так і з характером
Одному досить крихти,
А іншому кувалди мало!
Ось що скажу вам, Вальтере:
Жодного злочинця на світі
Добром не загодували в дитинстві
Зло приходило до нього.
Від зла злочин зла чин.
От Павлик мав удома лиш добро,
А в школі що мав хлопець?
Від того і добро від матері
Ставало теж нестерпним навіть злом.
Вчитель звертається до всіх. Але його перебиває звук коси за вікном. Вчитель здригається.
Хто це там?
Та це Горпина.
Мантачить косу.
Скажіть їй Я вас
Прошу
Один з учителів виходить. Звук коси уривається.
Ні з чим не порівняти труд учителя.
Радіє ткаля шовку під руками.
Радіє сталевар вогню своєму,
Сівач радіє диво оксамиту
Озимини під небом барвінковим
Учителю потрібні ж роки й роки,
Щоб цвіт у плід тривожно перецвів.
Нема лихішої роботи, ніж учительська.
Нема виснажливішої роботи,
Де нерви паляться, мов хмиз сухий,
Де серце рветься в клекоті і чаді,
Але нема щасливішої долі,
Коли Людина з рук твоїх, Людино,
Іде у світ на краплю світ людніє.
Зламати легко, як зламали Павлика.
Великий Фабр, натураліст із перших,
Єдиним у житті своїм пишався
Не відкриттями славними і дивними,
Не славою всесвітньою і гордою
Єдиним він пишався, що при дослідах,
Які дали великі відкриття,
Не вбив він жодного жука, ні кузочки,
Ні лапки не ламав, ані крила не скривдив.
О вихователю, будь Фабром для дітей!
Вчитель хапається за серце. До нього кидається Дружина, Маряна, Вальтер, вчителі.