Це дуже добре, промовив Букі.
Ми не ходимо просто так, підтвердив Кирилко, ми приносимо користь. А нещодавно ми з татом змайстрували годівничку і почепили її на старій яблуні.
А я намалювала на ній квіти і ще й горобчика, похвасталася Ліза.
І навіщось розфарбувала його, спантеличено промовив Кирилко.
Так краще!
А ти як вважаєш, Букі? запитав хлопчик.
Як я думаю, відповів Букі, розповім вам завтра у цей же час.
Намальований горобець
Давай-но, Кирилко, змайструємо годівничку, сказав якось тато.
Можна взяти пластикову пляшку, запропонував хлопчик, і вирізати в ній віконце. Зараз усі так роблять.
Ні-ні, заперечив тато, від таких годівниць користь є, тільки краси ніякої. А ми з тобою змайструємо особливу годівничку!
Яку? запитав хлопчик.
А ось яку, тато показав малюнок.
Це схоже на будиночок!
Правильно, сама годівниця глибока, щоб їжа не випадала, а над нею дашок.
Дах від дощу, здогадався хлопчик.
Від дощу та снігу, щоб за будь-якої погоди їжа лишалася сухою.
Від слів до справи.
Коли годівничка була готова, у майстерню зайшла Ліза і запропонувала:
А давайте я розфарбую її.
Це буде прекрасно! зрадів тато.
Ліза взяла олівці і намалювала: з одного боку букет квітів, а з іншого яскравого барвистого горобчика.
Коли все було готово, годівницю повісили в саду на старій яблуні. Насипали в неї їжу.
А на цій яблуні жили Сірий горобець та Сіра горобчиха.
Поглянь, сказав Горобець, тепер у нас своя їдальня.
Ой, як гарно. І як красиво! згодилась Горобчиха, І квіти, і горобчик!
Таких горобців не буває! сказав Сірий горобець.
А може, й бувають, заперечила його подруга.
Не буває таких горобців!
А може, буває!
Не буває! дуже голосно закричав Горобець. Я старший і розумніший: я точно знаю!
Гаразд, згодилась Горобчиха, не буває. Не варто тобі так перейматися, дорогий!
Слухав їх намальований горобець, слухав і прикро йому стало:
Як же не буває, якщо я ось тут є! Я буваю, тобто я є!
Та оскільки живі горобці його не чули, він вирішив їм довести, що насправді існує. Дочекався ночі і, коли птахи заснули, усю їхню їжу розкидав.
Прокинулися вранці сірі горобці, глянули а їжа на землі.
Дивно, промовили вони, хто б це міг зробити, та й навіщо?
Наступного ранку знову все повторилося.
Слід би вистежити цього розбійника, сказав Сірий горобець.
А давай прикинемося, що ми спимо, запропонувала Горобчиха, і будемо стежити.
Так і зробимо!
Щойно стемніло, птахи зробили вигляд, нібито вони сплять, а самі стали спостерігати через гілочки. І бачать: намальований горобець поворухнувся, розправив крильця й злетів, зовсім як справжній. Покружляв над годівничкою, а потім усе зерно скинув на землю.
Ах, ти ж розбійник! закричав Сірий горобець. Зараз я тебе провчу!
А як же ти мене провчиш, якщо мене немає? запитав Барвистий горобець. Він повернувся на своє місце і знову став намальованим.
Навіщо він це робить? не розумів Сірий горобець. Навіщо шкодить нам?
Ну, ти ж говорив «не буває таких горобців, не буває» от він і образився. пояснила Горобчиха.
Гаразд, буркнув Сірий горобець, бачу, що бувають! Лише не второпаю: навіщо?
А я знаю.
Ну, так поясни чи що!
Бачиш, із цього боку квіточки намальовані?
Ну.
Навіщо вони?
Для краси!
Отож і він так само, пояснила Горобчиха, і він теж для краси!
Гаразд, сказав Горобець, хай собі, аби лише нашу їжу не скидав!
Отож-то, сказав Барвистий горобець, і нічого було задаватися: ми тільки сірі, ми найгоробчіші! Інші теж бувають!
Ну, добре, добре, сказав Кирилко, прослухавши казку. А яка ж користь від краси?
Від краси велика користь, пояснила Ліза. На неї приємно дивитися, і настрій поліпшується!
Це правильно, згодився Букі. Проте є один секрет.
Секрет? здивувалися діти.
Завтра я вам розповім про нього.
Конячка
Наступного дня Букі пояснив дітям, у чому полягає секрет.
Світ, у якому ви живете, схожий на дзеркало.
А що відбивається у ньому? поцікавилися діти.
Всі ваші вчинки. От лише не відразу, як у звичайному дзеркалі, а через деякий час.
Значить, якщо я роблю щось добре для когось, то у моєму житті відобразиться це добре для мене?