Олександр Васильович Афонін - І день як вимір нашого життя стр 6.

Ніч на дворі. Тиша й спокій,
Вязкий морок у кімнаті.
Ходиків ритмічний цокіт,
Наче ходить хтось по хаті.
Меж у темряви немає,
Навіть рук своїх не бачу.
Щось у памяті зринає
Дуже давнє, ще дитяче
Якось й слух так загострився,
Плед під боки підтикаю,
Раптом домовик зявився
Та у темряві блукає?
Він великий, волохатий
Ще й страшний, мабуть, до того.
Ходить, ходить він по хаті,
Ну а потім хвать за ногу!
Хоч старий, а те, дитяче,
Згадую і посміхаюсь.
Це все так, але, одначе,
Дай під пледом заховаюсь.

День був похмурий та, однак, привітний.
Й лише надвечір дощик покропив
Перед вікном хитається від вітру
Заквітчане гілля старезних слив.
Після дощу пелюстки забілили,
Неначе снігом, землю навкруги.
І квітів аромат, набравшись сили,
Вже втратив свої звичні береги.
Він стрімко так вливається в кімнату,
Через вікно потужно струменить
А я пливу у хвилях аромату,
І щось у серці радісне бринить.

Біло-рожеве море заливає
Світ весняний від краю і до краю.
І справді, уже слів не вистачає,
Щоб передати те, що відчуваю.

Жага шалена, наче птах, злетіти
Над неозорим цим квітучим раєм.
Не дихати повітрям, його пити
Як напій чарівний, що окриляє.

Дарує сили жити і наснагу
До творення щасливого, людського,
Біль забирає і тамує спрагу
В тих, хто долає непросту дорогу.

Тому прошу тебе не поспішати.
Ти чуєш, Весно? Я тебе благаю!
Хоч людям Богом не дано літати,
Та подумки з тобою я літаю.

Весняно котрий день буяє
Книжкове в Арсеналі свято.
Хто там ці дні не побуває,
Той буде сильно жалкувати.

Ідіть із друзями, з сімєю
Туди, де нині свято слова,
Бо книга сутністю своєю
То є знання, життя основа.

Вона, як друг, розповідає
Про все, що в цьому світі сутнє.
Того ж, хто книжки не читає,
Незавидне чека майбутнє.

Непередбачуваний квітень
Знов забира у нас тепло.
Удень було ще майже літо,
А вже надвечір понесло
У піднебессі ситі хмари,
І вітер люто стугонить.
Верни свої нам, весно, чари!
Але вона вже, мабуть, спить

Алокрылая чайка рассвета
На востоке зажгла горизонт,
И апрельское утро, как летом,
Раскрывает небес синий зонт.
Ярче, ярче становятся краски
В колокольной почти тишине.
Снова солнце, волшебник из сказки,
Добрых сил добавляет весне.
Новый день по Одессе шагает,
И те чувства, что в сердце ношу,
Я словами в молитву слагаю
И у Бога лишь мира прошу.

А что Одесса? Вроде, как всегда.
Улыбки, солнце, море все здесь рядом.
Да, многие видал я города,
Но для меня Одесса как награда.

Для чувств моих не отыскать слова.
Она чарует красотой своею.
Ее душа всегда во мне жива,
Я на всю жизнь уже сроднился с нею.

Мне близок дух двух славных городов,
Куда всем сердцем буду я стремиться.
Это прекрасный, вечно юный Львов
И ты, Одесса, юмора столица.

Предпасхальный день
Небо как в раю!
Щедро раздает синеву свою.
Солнышко течет золотой рекой.
День как благодать: тишина, покой.
А во всех домах круговерть забот
Собирает стол к празднику народ.
Пахнут куличи, крашенки горой.
Где тут тишина, где уж тут покой?
На плите шкварчат с мясом колбаса
Ох, и будет стол просто чудеса!
Нынче все в трудах те, кому не лень.
Праздник-то какой ВОСКРЕШЕНЬЯ день!

Наш Київ писанка сьогодні!
Яких тут тільки фарб нема!
Хоча іще напередодні
Лякала снігом нас зима.
Однак хода весни невпинна.
Що їй ці вибрики зими?
І, як весна, пренеодмінно
Всі зими переможем ми!

Вже відлунали великодні дзвони
І день новий лаштунки підніма.
Є особливі вічності закони,
Хоча для нас-бо вічності нема.
Усе таке мінливе, швидкоплинне,
День лише іскра в полумї буття.
Цінуй його, бо він єдиний вимір,
Яким ми визначаємо життя!
Бо лише він нам радість обіцяє,
Грайливу, щиру наче цуценя
А от для щастя все ж не вистачає
Завжди якогось одного лиш дня