Олександр Васильович Афонін - Йдучи дорогами життя

Небо нічне вітри вимили нині так чисто!
Сяє зірками безмежна його глибина.
Чи то весна одяглася в зіркове намисто?
Перший свій день відгуляла сьогодні вона.
Залишки снігу зігнала зі схилів Дніпрових
І пронеслася веселим, гарячим конем.
Вражень ще більше весна подарує чудових
Завтра разом з ясним сонцем освяченим днем.

Ще ночі досить прохолодні,
Хоча вже, звісно, не зима.
Похмурим день мав буть сьогодні,
Та зранку хмар іще нема.
Ще небо тішить синявою
І сяє сонцем далина,
Та досі не в ладах з собою
Примхлива дівчина-весна.
Від неї можна все чекати:
Дощі, морози і сніги
Я ж хочу нині побажати
Вам всім здоровя і снаги!

Ніч світла і якась казкова,
Хоча й не світять ліхтарі,
Та місяця великий човен
Пливе по небу угорі.
Серед зіркового намиста
Шукає нові береги
І заливає сяйвом чистим
Все, наче повінь, навкруги.
Далеко він від цього світу,
Тому й не може зрозуміть,
Як можуть люди в ньому жити
І так страшенно не любить

Початок свій усе у світі має:
Життя, ріка навіть шкільний урок.
Тому й не дивно, що не уявляю
Весни початок, але без жінок.

Якщо не жінка весну народила,
То звідки сонце, й сині небеса,
І ця шалена життєдайна сила,
Ця неземна, чаруюча краса?

Не можна жінку й весну розєднати
«Творцям» в угоду нашого буття.
Весна одвічна, як і жінка-мати.
Вони дарують нам усім життя.

Хай політичні вітри десь там віють,
Та облітають ваші береги.
Ви наші весни, щастя і надія.
Зі святом вас, кохані й дорогі!

Я хочу в ліс як до земного раю,
В хатинку з терпким запахом сосни,
Туди, де весну серцем відчуваю
І де завжди солодкі й світлі сни.
Де день і ніч весною вже сповиті,
І вечір з ранком схожі, мов брати.
Ліс весняний Чи краще є щось в світі?
Ми світ один з ним, а не два світи.
Я розчинюся в світанковій тиші
І соком піднімусь до верховіть,
Де гілочка в рожевім небі пише:
«Прийшла весна, і варто далі жить!»

А ніч і зовсім мов не весняна,
І вітер в щоки «ліпить», як руками
Гілки дерев із темного вікна
Примерзлий цвіт простягують до рами.
І в скло шкребуть, мов просяться ввійти,
Бо третя ніч на зимну дуже схожа
Навіщо знов холодні ці світи
В час весняний привів Великий Боже?
Чи то ми щось знов скоїли не те,
І холод за гріхи для нас спокута?
Три дні на сході, й в центрі сніг мете,
Ще й кромсають дерева вітри люто
За що, скажи, караєш, Боже, нас?
Бо і молитись вже немає сили.
Чи то такий нам випав долі час,
Чи то й насправді ми так нагрішили?

Может, солнца по улицам волны
Уже завтра покатит весна,
Ветер марта, душистый и вольный,
Выгнет штору в проеме окна.
Белой тюли трепещущий парус
Радость снова разбудит в груди
Ведь надежда у нас-то осталась,
Хоть и так далеко впереди.

Похмурий день, похмура ніч
Я знов з думками віч-на-віч.
Вони, як зграя вовкулак,
Щоніч готові до атак,
Щоб на шматки порвати сни
Ніщо їм радощі весни,
Її вже впевнена хода
І життєтворная вода,
Що так піднесено співа
Надії, з року в рік, слова
І обіця щасливі дні
Чи то здається так мені?
Думки похмурі розжену
І буду слухати весну
Й до вас нехай приходять сни.
Співзвучні з піснею весни.

День сонце щедро нині роздавав
І розсипав проміння, мов намисто.
Від нього задзвеніло сонне місто,
Немовби на цимбалах хтось заграв.

Й під небо зафарбовані в блакить
По вулицях дзвінкі помчали хвилі
Довкола люди миттю стали милі,
Всі якось подобрішали на мить.

Мабуть, здалося їм, що в небуття
Всі негаразди вже пішли й печалі,
І сонцем вщерть залиті сині далі
Щасливе обіцяють лиш життя

А якщо й справді буде саме так?
Бо навесні ж збуватись мають мрії!
День, що минув, подарував надію.
А може, це від Бога добрий знак?