Великий магістр не відпустив від себе командора і наказав їхати поруч. Хоч стояла зима і сніг вкрив землю пухкою периною, Гійом де Пардо підїхав до мессіра з підвітряної сторони.
Яка тут обстановка? поцікавився Магістр. Його святість уже в Римі?
Ще в Римі, уточнив командор, зробивши помітний наголос на першому слові.
Прошу пояснити.
Лише чотири місяці тому Його Святість повернувся з вигнання в апостольську столицю. Вірніше, це йому дозволив зробити син Фрідріха Манфред. Дозволив і одразу ж пожалкував про це. Зараз люди Манфреда підбурюють римлян, щоб вигнати єпископа знову. Його Святість зачинився у замку Святого Ангела і чекає на подальший розвиток подій.
«Так, подумав Великий магістр, з усього видно, звістка про провал хрестового походу буде не найгіршою звісткою для понтифікату. Тим більше, що похід провалився ще три роки тому».
Він повернув голову до маршала і сказав:
А я думав, що стану причиною поганого настрою Його Святості.
Господь послав на землю випробовування, відповів Гуго де Жюй, щоб ми стали сильнішими у своїй вірі.
Якщо я до цього моменту не спішив предстати перед понтифіком, то тепер це і не зовсім доречно. Перечекаємо у командорстві сьогоднішній день, а завтра зранку брат наш де Пардо супроводить нас до апостольської столиці. Що ще сталося такого, про що ми не знаємо, але знати повинні?
Вчора до Риму прибули рицарі-госпітальєри на чолі з магістром Гійомом де Шатонефом, повідомив Гійом де Пардо.
Від несподіванки Рено де Вішє аж відпустив поводи. Відчувши несподівану свободу, бойовий кінь не знав, що робити, і зупинився.
Уявляю, як ми виглядатимемо в очах святого отця, коли він почув правду про хрестовий похід зі слів Гійома де Шатонефа.
Він звернувся до командора.
Святійший отець вже прийняв магістра? запитав Рено де Вішє.
Повинен сьогодні.
У Рим! скомандував Великий магістр і негайно повернув коня на північ.
Прокладені ще за перших єпископів дороги були в чудовому стані. Підковані коні, дружно цокаючи бруківкою, за дві години домчали тамплієрів до апостольської столиці. Вже на Апієвій дорозі Великий магістр відчув напругу, що, неначе густий туман, нависла над містом. Невдовзі зявилися і перші бродяги і жебраки, але у їхніх діях і манері не було тієї покірності і байдужості до всього навкруги, лише б хтось кинув на прожиття. Правда, тамплієрам вони не принесли неприємностей. Поява десятка вершників у білих як сніг плащах з червоними хрестами на них і стількох же в чорних накидках одразу заставила замовкнути усіх і дати їм дорогу. Ось що значить репутація!
Великий магістр не мав ні часу, ні бажання звертати увагу на це. На чолі невеликого загону він мчав до замку Святого Ангела, що виднівся вдалині.
Чим ближче наближалися до кінцевої мети тамплієри, тим частіше попадалися їм на шляху натовпи людей, не таких мирних, як спочатку. Але грізний вид загону не обіцяв римлянам нічого хорошого, тому до резиденції Папи Римського добралися швидко і без проблем.
Охоронці, побачивши на прибулих плащі тамплієрів, не стали затримувати їх, і загін опинився у внутрішньому дворі замку.
Спішилися. Рено де Вішє кивнув маршалу: «Пішли!» і швидкими кроками попрямував до вхідних дверей. Гійом де Пардо з іншими рицарями залишився у дворі.
В довгому коридорі, котрим жваво крокували тамплієри, Великий магістр зустрів кардинала Колонну, свого давнього знайомого. Після традиційних привітань де Вішє поцікавився, де зараз Святійший отець.
Зараз Його Святість зайнятий, повідомив кардинал.
Скажіть, монсеньйоре, Святійший отець уже прийняв магістра ордену святого Іоанна? запитав тамплієр.
Вони зараз чекають на аудієнцію, почув він приємну для себе новину.
Великий магістр перезирнувся з маршалом.
Ще не все втрачено, сказав він і, попрощавшись з кардиналом, направився до кабінету понтифіка.
У передній залі біля великого вікна стояли троє госпітальєрів: магістр Гійом де Шатонеф і два лейтенанти. З ними Рено де Вішє зустрічався ще на Святій Землі. Майже завжди ці зустрічі були неприємними, іноді навіть переходили у ворожість, а то й закінчувалися кровопролиттям. Здавалося, лише під час битви не війни, а саме битви рицарі забували про такі стосунки і билися пліч-о-пліч, захищаючи Святий Хрест, своє життя та життя іншого. Стихала битва і твій недавній побратим, якого ти врятував від неминучої смерті, знову перетворювався у твого заклятого ворога.