Це була вже літня людина, яка усвідомлювала усю відповідальність, покладену на неї.
Одягнутий Великий магістр був у традиційний для ордену одяг. На теплу зимову куртку, так званий гаубергеон, надіта довга до колін кольчуга, сплетена з невеликих залізних кілець. Кольчуга покривала і голову, але тепер, поза боєм, каптур звисав на спину. Таким чином гаубергеон захищав тіло і від холоду, і від поранення гострими кільцями кольчуги. Поверх кольчуги була дещо коротша за неї лляна біла сутана, підперезана такого ж кольору поясом. На плечі був накинутий білий плащ. На грудях сутани і на лівому плечі плаща виділявся криваво-червоний рівносторонній восьмиконечний хрест.
Ноги Великого Магістра були захищені шкіряними чоботами.
До пояса кріпився довгий дворучний меч.
Зовсім недавно, лише три роки тому, маршал ордену Рено де Вішє став Великим магістром. Це сталося після того, як під час битви поблизу Дімієтти, через бездарність короля Людовика і зраду Фрідріха, загинув його попередник Гійом де Соннак. Мало того, що братів звинуватили у зраді, він ще змушений був віддати із скарбниці ордену 30 тисяч ліврів на викуп цього нездари. Але життя надто непередбачувана річ, тому, забувши усі попередні образи, заховавши гординю найперший смертний гріх у найдальші лабіринти памяті, Великий магістр був з королем франків навіть після того, коли той вирішив залишитися у Святій Землі на невизначений термін. Безглуздість цього рішення була очевидною, але тим не менше де Вішє тримався короля до кінця. Коли ж навіть Людовик зрозумів, що справа програна і на сьомому хрестовому поході можна ставити хрест, він відправив Великого магістра Рено де Вішє повідомити цю неприємну новину Римському Папі.
Як здавалося Рено де Вішє, за місяць подорожі у нього зовсім не залишилося нутрощів.
За спиною Великого магістра почулися кроки, за якими він упізнав маршала Гуго де Жюя.
Мессір! Ми входимо у гирло Тибру, повідомив він.
Слава Всевишньому! полегшено відказав Великий магістр. Ми сходимо на берег одразу ж.
Так, мессір!
От і закінчується ця жахлива подорож. Але хоч магістр і не любив подорожувати морем, все ж погоджувався, що іншого шляху добратися з Акки до Європи не було. Не сушею ж їхати! Через сплюндрований півстоліття тому Константинополь? І що з того, що тамплієри не брали участі у його захопленні? Коли ненависть і ворожнеча переповнюють твоє єство, і ти бачиш перед собою рицаря, найменше звертаєш увагу на те, який на ньому плащ білий з червоним хрестом, червоний з білим чи білий з чорним.
На березі на Великого магістра вже чекав невеликий загін рицарів на чолі з командором.
Хто ви, брате? запитав Рено де Вішє, сідаючи на запропонованого йому вороного коня.
Гійом де Пардо, мессір! відповів той.
Ми з вами зустрічалися?
Саме так. Три роки тому в Мансурі.
Нагадайте мені.
Під час штурму міста ви, ще будучи маршалом, отримали звістку про смерть мессіра Гійома де Сонника і, не бажаючи залишати тіло Великого магістра, відправили до місця його загибелі мене.
Згадав. Рено де Вішє натягнув поводи коня, перевірив його і, задоволений з того, що він слухається кожного поруху, зауважив: Мені здавалося, що у вас було темніше обличчя.
Це була засмага, пояснив Гійом де Пардо. Крім того, у тому бою мене поранили. Хвороба висмоктала мою кров і сили.
Ви хоробрий рицар, брате, і ревний християнин, похвалив командора Великий магістр.
В імя Бога, мессір!
Поїхали!
Дозвольте запитати, мессір! обережно звернувся де Пардо.
Запитуйте.
Куди нам їхати?
У командорство. Не хочу предстати перед понтифіком у такому вигляді.
Де Пардо в знак покори схилив голову. Неначе чекаючи цього, рицарі вишикувалися в колону по двоє, помістивши прибулих всередину, і у такому порядку рушили від берегів Тибру на південь, де край дороги розмістилося одне з командорств ордену. Враховуючи те, що крім десяти рицарів у білих плащах, з ними прибули стільки ж зброєносців і пятеро сержантів, загін виявився могутньою бойовою одиницею.
Великий магістр не відпустив від себе командора і наказав їхати поруч. Хоч стояла зима і сніг вкрив землю пухкою периною, Гійом де Пардо підїхав до мессіра з підвітряної сторони.
Яка тут обстановка? поцікавився Магістр. Його святість уже в Римі?
Ще в Римі, уточнив командор, зробивши помітний наголос на першому слові.