Поява Великого магістра конкуруючого ордену стала для головного госпітальєра повною несподіванкою. Він навіть не старався приховати свого невдоволення, лише сухо відповів порухом голови на привітання де Вішє.
Стали чекати разом.
А за дверима Папа Інокентій IV, не знаючи, що відбувається у сусідньому покої, слухав свого секретаря кардинала Конті, який розповідав про свій план.
Ми зробимо так, як ви визначили, Ваша Святість: розділимо місію. Оскільки спочатку у будь-якому разі потрібно коронувати Даниїла, а вже потім організовувати хрестовий похід на монголів, найперше відправимо до князя посольство. Наш легат коронує Даниїла, отримає від нього підтвердження того, що він з усією землею повертається в лоно Церкви.
Ви подумали, хто може виконати цю місію? запитав Папа Інокентій.
Брат домініканець Олексій.
Чому саме він?
Брат Олексій особисто знайомий з Даниїлом, знає обстановку в Рутенії, адже вже був легатом Вашої Святості. Він декілька років перебував поблизу князя, знає його звички й уподобання.
Ви забули, що у свій час брата Олексія Даниїл прогнав від себе. Це було. Для руського князя брат Олексій людина, яка не змогла його переконати у своїй правоті. Те, що Даниїл цього не прагнув, зараз не береться до уваги. А тепер уявіть, що до князя знову зявляється Олексій. Що він подумає про мене? Та лише те, що я не ціную його. Ні, Олексія Геселона треба кимось замінити. Далі?
Для того, щоб князь відчув, що ми ставимося до його коронації з усією серйозністю, потрібна відповідна корона, сказав кардинал.
Ви викликали ювеліра?
Він чекає.
Покличте його.
Рінальдо Конті підійшов до бічних дверей, прочинив їх. В кабінет увійшов особистий ювелір римського єпископа. Це був середнього віку і зросту худий чоловік з рідким волоссям на голові і бороді. Він підійшов до Інокентія і поцілував простягнуту руку.
От що, Джузеппе! сказав Папа. Я хочу, щоб ви виконали для мене термінову роботу.
Я весь увага, Ваша Святість! пролепетав ювелір.
Я хочу, щоб ви виготовили королівську корону.
Так, Ваша Святість. Можу я знати, кому вона призначена?
Навіщо? запитав Папа.
Щоб знати смаки цього достойного мужа.
Ні, цього вам знати не обовязково. А щодо вигляду то бажаю, щоб вона нагадувала тіару, яку ви виготовили для мене. Але тільки нагадувала.
Так, Ваша Святість, вклонився ювелір. Який термін ви мені даєте?
Десять днів.
Але Ваша Святість! злякано відсахнувся Джузеппе. Цей термін нереальний. За декаду просто неможливо виконати таку роботу!
Джузеппе, ви хочете, щоб я у вас розчарувався? хитро запитав Інокентій IV. Чи, може, ви бажаєте віддати це замовлення комусь іншому?
Це був заборонений прийом, але він спрацював безпомилково.
Так, Ваша Святість! Пробачте, я погарячкував.
Ідіть і одразу приступайте до роботи. Необхідними матеріалами вас забезпечать.
Після цих слів Папа Інокентій IV подав ювеліру руку для цілування, провів поглядом до дверей і лише опісля звернувся до декана.
Тепер найголовніше супровід. До Рутенії неблизька дорога. Голодні вовки і розбійники, як говорили литвини. Кому ви доручите охороняти легата?
Я багато думав над цим питанням, відповів кардинал.
І що ви надумали?
Це повинні бути рицарі, віддані нашій вірі, безжальні до її ворогів і безстрашні у бою. Я знаю таких. Це рицарі ордену святої Марії Тевтонської.
Сказавши це, Конті замовк, чекаючи на реакцію понтифіка. Інокентій не спішив. Йому не здався дивним вибір кардинала. Вибравши серед наймогутніших рицарсько-чернечих орденів Тевтонський, декан, безумовно, намагався догодити йому, римському єпископу, адже Інокентій симпатизував цим рицарям і покладав на них великі сподівання. Колись справа заледве не закінчилася його вступом в ряди Тевтонського ордену, але з обєктивних причин цього не сталося. Все ж кардинал Сінібальдо Фієскі зробив усе можливе, щоб два близькі ордени Тевтонський та мечоносців обєдналися, тим самим збільшивши свою міць. Правда, тоді ж сталася подія, яка повністю перекреслила плани Святого престолу поширити свій вплив на руські землі. Молодий князь Даниїл (так, той самий, прихильності якого добивається вселенський єпископ), невдоволений тим, що мазовецький князь Конрад віддав обєднаному ордену місто Дорогичин, зібрав велике військо і наголову розбив найдобірніших рицарів тевтонців та мечоносців і полонив магістра Бруно. Відтоді рицарі-тевтонці відвернули свої погляди від східноруських земель і направили експансію на північ. Через чотири роки після Дорогичина просування Тевтонського ордену на словянські землі остаточно припинилося.